Бібліографічне посилання: Панашенко В.В. ЄЛИЗАВЕТИНСЬКА ПРОВІНЦІЯ [Електронний ресурс] // Енциклопедія історії України: Т. 3: Е-Й / Редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. НАН України. Інститут історії України. - К.: В-во "Наукова думка", 2005. - 672 с.: іл.. – Режим доступу: http://www.history.org.ua/?termin=Elyzavetynska_provinciya (останній перегляд: 18.03.2022)
Енциклопедія історії України ( Т. 3: Е-Й ) в електронній біблотеці

ЄЛИЗАВЕТИНСЬКА ПРОВІНЦІЯ (від 1777 – Єлизаветградська провінція) – адм.-тер. одиниця в складі Новоросійської губернії. Утворена 1764. Попервах до її складу входили Чорний і Жовтий гусарські полки (див. Полк), Єлизаветградський пікінерський полк, новозаселені слободи старообрядців (див. Старообрядництво), 1769–75 додано Молдов. гусарський полк та 7 держ. округів. Адм. центр – фортеця св. Єлизавети (з 1775 – м. Єлизаветград, нині – м. Кіровоград). Від 1776 Є.п. поділялася на повіти – Єлизаветградський, Крюківський (згодом – Петриківський) та Катерининський (згодом – Ольвіопольський). Існувала до утворення Катеринославського намісництва (1783), яке поділялося на 15 повітів, у т. ч. Єлизаветградський.

Дж.: Полное собрание законов Российской империи. Собрание первое, т. 5, № 3380; т. 17, № 12376; т. 20, № 14252; т. 22, № 15910. СПб., 1830.