Бібліографічне посилання: Скляренко Є.М. ЄМІЛЬЧИНЕ [Електронний ресурс] // Енциклопедія історії України: Т. 3: Е-Й / Редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. НАН України. Інститут історії України. - К.: В-во "Наукова думка", 2005. - 672 с.: іл.. – Режим доступу: http://www.history.org.ua/?termin=Emilchyne (останній перегляд: 18.03.2022)
Енциклопедія історії України ( Т. 3: Е-Й ) в електронній біблотеці

ЄМІЛЬЧИНЕ (до кін. 19 ст. – Мижиричі, до 1944 – Емільчино) – с-ще міськ. типу Житомирської області, райцентр. Розташов. на березі р. Уборть (прит. Прип'яті, бас. Дніпра), за 23 км від залізничної ст. Яблунець. Нас. 7,3 тис. осіб (2004).

Згадується в актових Житомир. гродських книгах під 1585 як маєтність кн. В.-К.Острозького. Від 1796 – м-ко Новоград-Волин. пов. Волинської губернії. Від 1923 – райцентр.

У роки Великої вітчизняної війни Радянського Союзу 1941–1945 під час гітлерівської окупації (від 2 лип. 1941 до 3 січ. 1944) довкола Є. діяли кілька підпільних груп, партизан. з'єднання під командуванням М.Наумова. 638 ємільчинців воювали на фронтах, у партизан. загонах, 262 – загинули. В Є. встановлено пам'ятники на братських могилах рад. воїнів, партизанів, жертв фашизму (1965, 1973, 1975).

На пн. від селища – курган 10–12 ст.