Бібліографічне посилання: Бачинська О.А. ЄНІКАЛЕ [Електронний ресурс] // Енциклопедія історії України: Т. 3: Е-Й / Редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. НАН України. Інститут історії України. - К.: В-во "Наукова думка", 2005. - 672 с.: іл.. – Режим доступу: http://www.history.org.ua/?termin=Enikale (останній перегляд: 18.03.2022)
Енциклопедія історії України ( Т. 3: Е-Й ) в електронній біблотеці

ЄНІКАЛЕ (Янікал; нині в межах м. Керч) – турец. фортеця, побудована протягом 1703–10 біля підніжжя гірської гряди для військово-стратегічного контролю за Керченською протокою. Займала тер. понад 7 га і була з усіх боків оточена кам'яними стінами, складними за конфігурацією, збудованими за ламаною лінією, що обумовлювалося місц. рельєфом. Наприкінці 18 ст. на внутр. тер. розміщувалися житлові будинки, навколо фортеці з пд. зх. – невеликий форштадт. Була об'єктом боротьби в російсько-турецькій війні 1768–1774 та російсько-турецькій війні 1787–1791. Взята рос. військами навесні 1771 і за Кючук-Кайнарджійським мирним договором 1774 відійшла до Російської імперії. 1821 разом із Керчю виділена в особливу адм. одиницю – Керч-Єнікальське градоначальство. Згідно з планом, розробленим у канцелярії новорос. та бессарабського ген.-губернатора, протягом 1824–28 тут мали оселитися запорожці, які перейшли з Османської імперії (див. Азовське козацьке військо, Задунайська Січ). Протягом 19 ст. в Є. функціонувала карантинна служба.

Є. – історико-архіт. пам'ятник.