Бібліографічне посилання: Удод О.А. ЛАППО Іван Іванович [Електронний ресурс] // Енциклопедія історії України: Т. 6: Ла-Мі / Редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. НАН України. Інститут історії України. - К.: В-во "Наукова думка", 2009. - 790 с.: іл.. – Режим доступу: http://www.history.org.ua/?termin=Lappo_I_I (останній перегляд: 18.03.2022)
Енциклопедія історії України ( Т. 6: Ла-Мі ) в електронній біблотеці

ЛАППО Іван Іванович (1869–23.12.1944) – історик, фахівець з історії права, дослідник джерел з історії Великого князівства Литовського (ВКЛ). Н. в Білорусі (це дало підстави декому з істориків, зокрема Д.Дорошенку та Д.Карєву, зарахувати його до представників білорус. історіографії). 1892 закінчив історико-філол. ф-т Петерб. ун-ту. Його вчителем був С.Платонов, за поданням останнього Л. залишили при ун-ті для підготовки до професури. Під кер-вом С.Платонова написав (1894) свою першу наук. працю "Тверской уезд в XVI веке. Его население и виды земельного владения" (праця ґрунтувалася на стат. обробці "писцових книг"). У подальшому займався історією права і держ. ладу ВКЛ в 16 ст. 1901 опублікував дослідження "Великое княжество Литовское от заключения Люблинской унии до смерти Стефана Батория (1569–86). Опыт исследования политического и общественного строя". Це була його магістерська дис. 1903 став приват-доцентом Петербурзького університету.

1905 прийняв запрошення кафедри рос. історії Юр'ївського ун-ту (нині Тартуський ун-т). Там займався проблемою ролі місц. орг-цій шляхти, які посилали депутатів (послів) у нижню палату сейму ("посольська ізба"; див. також Вальний сейм). За результатами досліджень підготував працю "Великое княжество Литовское во второй половине XVI века. Литовско-русский повет (уезд) и его сеймы" (опублікована 1911) і за нею 24 квітня 1911 захистив докторську дис. в Московському університеті. У цьому ж році став ординарним професором Юр'ївського ун-ту. Читав курс історіографії ВКЛ.

Вважав, що ВКЛ не втратило своєї державності після Люблінської унії 1569, а Річ Посполита мала федеративний характер (союз двох держав). Ці припущення зазнали істотної критики з боку М.Любавського, М.Грушевського та репрезентантів польс. історіографії (Я.Адамус).

Кілька своїх праць присвятив історії укр. народу: "Присоединение Малороссии к Москве в связи с историей днепровского казачества и Украины", "Присоединение Малороссии к Москве в связи с историей Юго-Западной Руси", "Происхождение украинской идеологии новейшего времени".

31 травня 1918, після окупації Юр'єва (нині м. Тарту, Естонія) нім. військами, діяльність там рос. ун-ту (Юр'ївського) була офіційно припинена. Влітку 1918 разом із особовим складом ун-ту евакуювався до Воронежа (нині місто в РФ), там продовжив роботу в новоств. Воронезькому ун-ті на кафедрі історії нових європ. сусп-в, однак уже 1919 емігрував до Праги (Чехословаччина).

У празький період своєї діяльності (1919–33) був обраний членом Рос. вченої колегії (ради професорів), активно займався історією Зх. Русі. Опублікував праці "Западная Россия и ее соединение с Польшей в их историческом прошлом" (1924), "Уравнение прав Великого княжества Литовского и Короны Польской в 1697 году" (1930).

1933 був запрошений у Литву на посаду приват-доцента Каунаського ун-ту. Там предметно зайнявся дослідженнями і підготовкою до видання Литов. статуту 1588 (див. Статути Великого князівства Литовського). Результатом цієї роботи стало оприлюднення в Каунасі 1934–36 тому (понад 1000 стор.) власне досліджень Статуту, а 1938 – тексту самого Статуту.

Під час Другої світової війни продовжував викладацьку діяльність у Вільнюсі (1939–43), куди переїхав гуманітарний ф-т Каунаського ун-ту. Потім за нез'ясованих обставин перебрався до Німеччини, у м. Дрезден.

П. у м. Дрезден у ніч бомбардування міста англо-амер. авіацією.