Бібліографічне посилання: Лазанська Т.І. ЛАТИФУНДІЇ [Електронний ресурс] // Енциклопедія історії України: Т. 6: Ла-Мі / Редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. НАН України. Інститут історії України. - К.: В-во "Наукова думка", 2009. - 790 с.: іл.. – Режим доступу: http://www.history.org.ua/?termin=Latifundii (останній перегляд: 18.03.2022)
Енциклопедія історії України ( Т. 6: Ла-Мі ) в електронній біблотеці

ЛАТИФУНДІЇ (лат. latifundium – латифундія, від latus – великий – і fundus – помістя) – великі приватні маєтки (земельні володіння), де використовувалася підневільна праця рабів чи, пізніше, ін. залежних від власника маєтку верств населення. Перші Л. з'явилися у 2 ст. до н. е. в Римі Стародавньому, набули поширення за доби середньовіччя, коли стали осн. формою ведення сільс. госп-ва з використанням праці кріпаків (див. Кріпацтво). Феод. Л. у більшості країн Зх. Європи були ліквідовані бурж. реформами 16–18 ст.

У Російській імперії до Л. належали маєтки поміщиків, монастирів, церков площею більше 500 десятин.

Чимало Л. було і в Україні. Великими землеволодіннями відзначалися Правобережна Україна та Південь України. Левова пайка земель тут зосереджувалася в руках невеликої групи поміщиків із: старих польсько-литов. родів (Браницькі, Потоцькі, князі Сангушки, Тишкевичі, князі Радзивілли, князі Любомирські), родів рос. походження (Бобринські-Смілянські, Балашови, Демидови, Енгельгардти, Уварови, Шувалови, князі Юсупови, князі Воронцови, князі Долгорукови, вел. князі Романови), укр. родів ( Терещенки, Родзянки, Кочубеї), колоністів (Фальц-Фейни, Вассаль). У Лівобережній Україні, яка відзначалася дрібнопомісним володінням, теж існували великі Л. з тисячами й десятками тисяч десятин землі. Їхніми власниками були, зокрема, Базилевський, Кочубей, Кантакузен, Харитоненки, герцоги Мекленбург-Стрелицькі, вел. княгиня Олена Романова. У післяреформену добу госп-ва частини великих Л., як правило, швидко капіталізувалися, стали осн. поставниками товарного хліба, виробниками горілки, цукру та ін. продукції.

Проте великих Л. в Рос. імперії не змогли знищити ні селянська реформа 1861, ні Столипінська аграрна реформа. Їхня життєздатність забезпечувалася кабальною працею тимчасовозобов'язаних селян, пригнічених відробітками, здольщиною, скопщиною тощо. На поч. 20 ст. в Рос. імперії на Л. припадало майже 4/5 усієї площі земель: 133 898 власників Л. (17,7 % власників земельних наділів) володіли 79,3 млн десятин землі (92,4 %). Зокрема, 18 102 дворянам належало 44 472 тис. десятин землі. Серед них виділялися Л. особливо великих розмірів (понад 10 тис. десятин). На 1905 налічувалося 629 власників таких Л., багато з них володіли Л.-гігантами (понад 100 тис. і більше десятин землі).

В Україні 1905 налічувалося 7444 Л.: на Правобережжі вони займали 4,7 млн десятин землі, Лівобережжі – 2,2 млн десятини – та Півдні – 5,4 млн десятини. Латифундистське землеволодіння в Україні ліквідоване Українською Народною Республікою (див. Аграрне питання в Українській революції 1917–1921).