Бібліографічне посилання: Усенко І.Б. ЛАЦИС (Лацис-Судрабс) Мартин (Мартиньш) Іванович (Янович) [Електронний ресурс] // Енциклопедія історії України: Т. 6: Ла-Мі / Редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. НАН України. Інститут історії України. - К.: В-во "Наукова думка", 2009. - 790 с.: іл.. – Режим доступу: http://www.history.org.ua/?termin=Latsis_M_I (останній перегляд: 18.03.2022)
Енциклопедія історії України ( Т. 6: Ла-Мі ) в електронній біблотеці

ЛAЦИС (Лацис-Судрабс) Мартин (Мартиньш) Іванович (Янович) (справжні прізв., ім'я та по батькові – Судрабс Ян Фрідріхович; парт. псевдоніми – Дядя, Гарайс, Мілнс; 28.12.1888–20.03. 1938) – парт. і держ. діяч, ідеолог і практик "червоного терору", автор праць з історії ЧК (див. ВЧК) та спогадів істор. характеру. Згідно з автобіографією, народився в садибі Рагайні Старо-Пебальгської (Вецпієбалгської) волості Ліфляндської губ. (нині – Цесіський р-н Латвії) в сім'ї батрака (за ін. даними – в садибі Паутини Розенбекської волості Ліфляндської губ.). Після закінчення парафіяльного уч-ща Л. поїхав у Ригу (нині столиця Латвії), влаштувався на роботу в столярній майстерні, а згодом – підсобним працівником у крамниці. Через участь у революц. русі занедбав навчання і провалився на вступних іспитах до вчительської семінарії. Від вересня 1905 – член Соціал-демократії Латис. краю (1906 влилася в Російську соціал-демократичну робітничу партію). Брав участь у збройних виступах проти нім. баронів і солдат рос. армії. 1906 наймитував на селі. Від кінця 1907 навч. в Енгельгардтовському повітовому уч-щі. У березні 1908 здав у Ризі екзамени на звання нар. вчителя й невдовзі зайняв посаду викладача Велико-Роопського приходського уч-ща. Поєднував викладання з пропагандистською діяльністю в Ризі. 1910 був заарештований і після звільнення цього ж року зосередився виключно на парт. діяльності, деякий час працював у латис. робітн. пресі. Від весни 1911 під нелегальним прізвищем "Лацис" вів підпільну революц. роботу на Пн. Кавказі й на Дону. Восени 1913 переїхав до Москви й став слухачем міськ. нар. ун-ту ім. А.Шанявського. Після початку Першої світової війни залишив навчання. Був учасником нелегальної "Тверской группы", організував підпільну друкарню. Невдовзі його заарештували і в серпні 1916 в адм. порядку вислали на 4 роки до Іркутської губернії. По дорозі у вислання він познайомився з В.Молотовим і, отримавши від нього пропозицію організувати нову підпільну друкарню, втік з-під охорони. У листопаді цього ж року прибув до Петрограда (нині м. Санкт-Петербург). Після Лютневої революції 1917 – член Виборзького районного і Петроградського к-тів РСДРП(б), Петрогр. військово-революційного к-ту, один з керівників збройного повстання (див. Жовтневий переворот у Петрограді 1917). Делегат VII (квітневої) конференції і VI з'їзду РСДРП(б). Згодом – член колегії Нар. комісаріату внутр. справ. Рішенням ЦК РКП(б) від 18 травня 1918 призначений за сумісництвом членом Колегії ВЧК. Очолював відділ по боротьбі з контрреволюцією. Був разом з Ф.Дзержинським заарештований учасниками лівоесерівського виступу в Москві 6–7 липня 1918. Після придушення цього виступу направлений на Сх. (Чехословац.) фронт, де повстання проти більшовиків очолив командувач фронту М.А.Муравйов. Рішенням РНК РСФРР від 16 липня 1918 Л. було доручено організувати Надзвичайну комісію по боротьбі з контрреволюцією на Чехословац. фронті при РНК РСФРР (деякий час формально незалежну від ВЧК структуру). Від вересня 1918 він водночас став головою військово-польового трибуналу Військово-революц. ради 5-ї армії Сх. (Чехословац.) фронту. У друкованому органі ЧК на Сх. фронті – ж. "Красный террор" (Казань, 1 листопада 1918) – опублікував інструкцію для працівників ЧК, у ній, зокрема, писав: "Мы не ведем войны против отдельных лиц. Мы истребляем буржуазию как класс. Не ищите на следствии материала и доказательств того, что обвиняемый действовал делом или словом против советской власти. Первый вопрос, который вы должны ему предложить, – к какому классу он принадлежит, какого он происхождения, воспитания, образования или профессии. Эти вопросы и должны определить судьбу обвиняемого. В этом смысл и сущность красного террора". Ці висловлювання суперечили постанові РНК РСФРР про червоний терор від 5 вересня 1919, зокрема тій її частині, де йшлося про застосування розстрілу лише до осіб, "причетних до білогвардійських організацій, заколотів і повстань", та про необхідність опублікування підстав для застосування такого заходу, а тому викликали різку критику на сторінках більшовицької газ. "Правда" (25 грудня 1918). Проте Л. не одразу визнав хибність своєї позиції, що спричинило негативну реакцію і з боку В.Леніна.

У березні 1919 направлений на роботу у ВУЧК. 9 березня 1919 зробив доповідь про роботу Укр. ЧК на засіданні Президії ВЧК, а 2 квітня 1919 РНК УСРР офіційно призначила його головою ВУЧК і членом колегії НКВС УСРР. Він також брав участь у багатьох засіданнях Ради робітничо-сел. оборони України, створеної 30 квітня 1919. На своїх посадах Л. почав активно "чистити" органи ВУЧК від "примазавшихся" – тих, хто прагнув матеріальної наживи. Ініціював прийняття декрету РНК УСРР від 21 травня 1919 про скасування повітових ЧК, де було найбільше такого роду зловживань, зняв з роботи, а то й віддав під суд осіб, які допускали ці зловживання. З приводу "очищення" ВУЧК вів листування з В.Леніним. Свої погляди на завдання ВУЧК, на необхідність парт. контролю і громад. підтримки її діяльності, на шляхи підвищення авторитету надзвичайних комісій не раз оприлюднював у зверненнях до громадян Рад. України і укр. чекістів (15 квітня, 6 травня, 24 травня і 27 серпня 1919, а також у доповіді про роботу ВУЧК на Всеукр. з'їзді волосних виконкомів, опубл. 5 червня 1919 у газ. "Известия ВУЦИК"). Підпис Л. стоїть під затвердженим ВУЦВК і РНК УСРР 30 травня 1919 Положенням про Всеукраїнську і місцеві надзвичайні комісії. Невдовзі після приїзду він був звинувачений своїм заступником і попередником на посаді голови ВУЧК I.Шварцем у нехтуванні колегіальними формами керівництва і нетактовному висвітленні недоліків ВУЧК у своєму зверненні до всіх співробітників ВУЧК. Проте Політбюро ЦК КП(б)У 7 травня 1919, розглядаючи цей конфлікт, підтримало Л., хоча й зауважило, що він допускає нетактовності у деяких відозвах і має надалі рахуватися з думкою колегії ВУЧК. Керував розвідкою і контррозвідкою проти збройних і політичних сил Української Народної Республіки, Збройних сил Півдня Росії, Польщі та військ Антанти. В умовах посилення антибільшовицьких виступів та наступу денікінців Л., згідно з постановою Політбюро ЦК КП(б)У від 22 червня 1919 та ін. парт. настанов, посилив акції "червоного терору". У редагованій Л.Крайнім газеті політ. відділу військ ВУЧК "Красный меч" почали щоденно публікувати списки розстріляних. 16 серпня 1919 ВУЧК була скасована, її справи перейшли до Київ. губернської ЧК, яку й очолив Л. 22–28 серпня 1919 разом з Я.Петерсом і К.Ворошиловим був членом ради Київ. укріпленого району.

У вересні 1919 – вересні 1920 працював у центр. апараті ВЧК, очолював секретний (секретно-оперативний) відділ. Був організатором протидії антирад. діяльності лівоесерівських осередків, виконував доручення щодо обстеження діяльності окремих рад. установ (Наркомпроду, відділу палива Моск. ради та ін.).

1921 переведений на адміністративно-госп. і парт. роботу, займав посаду голови Головсолі, разом з тим деякий час продовжував співробітничати з ВЧК. Від 1922 – голова Солесиндикату. Від 1923 – член колегії Нар. комісаріату із земельних справ РСФРР і голова Держ. сільс. синдикату. Займав посаду начальника Ленвидаву. Від 1928 – відп. інструктор, а згодом – заст. зав. відділу по роботі на селі ЦК?ВКП(б). Від 1932 – директор Ін-ту нар. госп-ва ім. Г.Плеханова (Москва).

Написав і опублікував кілька агітаційних п'єс, брошур, повість і низку спогадів (передусім про Жовтневий переворот). Як офіц. історіограф ВЧК склав "Отчет ВЧК за четыре года ее деятельности: Первая организационная часть" (Москва, 1922). У публікаціях, присвячених історії ЧК, намагався обґрунтовувати свої викладки "законами марксизму". Узагальнюючи досвід ЧК, констатував: "Если можно в чем-то обвинить ЧК, то не в излишней ревности к расстрелам, а в недостаточности применения высшей меры наказания…"

Нагороджений орденом Червоного Прапора і орденом Трудового Червоного Прапора УСРР, почесною бойовою зброєю, знаком "Почетный работник ВЧК–ГПУ".

29 листопада 1937 заарештований за звинуваченням у належності до фашист. контрреволюц. націоналістичної латис. орг-ції при т-ві "Прометей". 11 лютого 1938 засуджений "двійкою" у складі наркома внутр. справ СРСР і прокурора СРСР до смерті. Страчений.

2 червня 1956 реабілітований Військ. колегією Верховного суду СРСР.