Бібліографічне посилання: Новікова Т.С. ЛАВРА [Електронний ресурс] // Енциклопедія історії України: Т. 6: Ла-Мі / Редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. НАН України. Інститут історії України. - К.: В-во "Наукова думка", 2009. - 790 с.: іл.. – Режим доступу: http://www.history.org.ua/?termin=Lavra (останній перегляд: 18.03.2022)
Енциклопедія історії України ( Т. 6: Ла-Мі ) в електронній біблотеці

ЛАВРА (від грец. λαύρα – вулиця, провулок, ущелина) – усталена нині офіц. назва найбільш впливових православних і неофіц. назва деяких греко-катол. чол. монастирів. Правосл. лаври очолюють настоятелі в сані не нижче архімандрита.

У давній Александрії (Єгипет) "лаврою" називали вулицю, на якій розташовувався християн. храм. Слово "лавра" для означення великих обителей уперше почало вживатися, імовірно, щодо тих монастирів, які виникли в пустелі неподалік кордону Єгипта з Лівією поблизу помешкань впливових авв (від єврейс. – отець). У них кожен насельник жив у окремій келії, що розташовувалася в одному з провулків (λαύρα) біля будівлі настоятеля. Засновником першої такої обителі вважається Макарій Великий Єгипетський (4 ст.). Насельники Л. вели усамітнений спосіб життя і лише в перший та останній дні тижня збиралися на богослужіння.

У Палестині в 4–6 ст. лаврами називали ті монастирі, що для безпеки їхніх мешканців від нападів кочовиків були огороджені стінами. Зокрема, Л. називався монастир, створений св. Феодосієм Великим (424–529) поблизу Єрусалима.

Однією з найдавніших і нині діючих лавр правосл. Сходу є Велика Лавра в Йорданській пустелі неподалік Єрусалима – монастир, заснований преподобним Савою Освяченим (п. 532).

Дещо пізніше лаврами почали називати й впливові монастирі на Афоні. Головною Л. тут став монастир, закладений преподобним Афанасієм Афонським (963). Від 14–15 ст. у тутешніх документах Свято-Пантелеймонівський рус. монастир на Афоні також іменується Л.

Києво-Печерський монастир уперше в писемних джерелах почав називатися Л. в Патерику Києво-Печерському Арсеніївської (14 ст.) та Касіянівської редакцій (15 ст.). Давньорус. книжники прирівнювали значимість цього монастиря до значимості Афона.

У 18 ст. в РПЦ запроваджено офіц. статус Л. Спочатку це було зроблено указом імп. Єлизавети Петрівни від 8 червня 1742, яким Троїце-Сергієвому монастирю надано особливі права, а потім – і Найсвятішим Синодом (див. Синод), який 22 червня 1744 перейменував Троїце-Сергієвий монастир у Троїце-Сергієву лавру. Після переходу Київ. митрополії під зверхність Московського патріархату (1686) Києво-Печерській лаврі була підтверджена ставропігія, надана (1592) константиноп. патріархом Єремією II Траносом, а 1786 надано офіц. статус лаври.

Нині в Україні діють 3 правосл. лаври: Києво-Печерська Свято-Успенська лавра, Почаївська Свято-Успенська лавра (отримала цей статус 1833), Святогорська Свято-Успенська лавра (отримала відповідний статус 2004). Усі лаври на території України підлягають юрисдикції УПЦ (Моск. патріархату). Києво-Печерська Свято-Успенська і Почаївська Свято-Успенська лаври підпорядковані митрополиту Київському і всієї України, а Святогорська Свято-Успенська – правлячому архієреєві Донецької єпархії.

Неофіційно лаврами в Україні також називаються деякі греко-катол. монастирі, зокрема Унівський монастир.