Бібліографічне посилання: Рубльов О.С. ЛАВРІНЕНКО Юрій Андріанович [Електронний ресурс] // Енциклопедія історії України: Т. 6: Ла-Мі / Редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. НАН України. Інститут історії України. - К.: В-во "Наукова думка", 2009. - 790 с.: іл.. – Режим доступу: http://www.history.org.ua/?termin=Lavrinenko_Yu_A (останній перегляд: 18.03.2022)
Енциклопедія історії України ( Т. 6: Ла-Мі ) в електронній біблотеці

ЛАВРІНЕНКО Юрій Андріанович (псевдоніми – Ю.Ясен, Ю.Дивнич, Ю.Гайдар; 03.05.1905–14.12.1987) – літературознавець і публіцист. Н. в с. Хижинці (нині село Лисянського р-ну Черкас. обл.) в сел. родині. 1920 вступив до Уманської с.-г. школи, отримав диплом 1925 (на той час школа мала статус ін-ту); 1930 закінчив історико-філол. ф-т Харків. ін-ту нар. освіти. Навч. в аспірантурі Ін-ту літератури ім. Т.Шевченка. 1932 захистив під кер-вом О.Білецького канд. дис. на тему: "Український епос". Працював у редакціях часописів "Комсомолець України" (літ. ред., стиліст), "Безвірник" (секретар редакції), зав. сектору літератури і мист-ва в газ. "Вісті ВУЦВК" (1932–33). Належав до Спілки укр. сел. письменників "Плуг" (див. "Плуг"). Друкувався в журналах "Плуг", "Критика".

Арештований 24 грудня 1933 за звинуваченням у приналежності до "української контрреволюційної організації". Постановою суд. трійки при Колегії ДПУ УСРР від 26 лютого 1934 кримінальну справу щодо нього було припинено, а сам він звільнений з-під варти. Залишив літ. роботу, працював агрономом у квітниковому госп-ві на околиці Харкова. Вдруге арештований 4 лютого 1935; спец. колегією Харків. обласного суду 8 лютого 1936 засуджений до 5 років позбавлення волі. Покарання відбував у Норільському таборі (1935–39), працював на спорудженні індустріального комплексу та м. Норільськ (нині місто Красноярського краю, РФ). Звільнений 15 травня 1939 "за заліком робочих днів".

1939–41 перебував на "вільному засланні" на Пн. Кавказі, працював агрономом на дослідній с.-г. станції біля м. Нальчик (нині столиця Кабардино-Балкарської Республіки, РФ). Після здобуття вермахтом у ході Другої світової війни Пн. Кавказу (1942) виїхав на Україну, деякий час мешкав у КиєвіУкраїнських вістей" (Новий Ульм, 1948–50) та "Літературно-наукового збірника" (Нью-Йорк, 1952). Належав до "Мистецького українського руху" – літ. об-ня укр. антикомуніст. еміграції в Європі, заснованого 1945 у м. Фюрт (Німеччина). 1955–58 разом з І.Кошелівцем редагував "Українську літературну газету".

У різні роки написав понад 300 праць із літературознавства та історії України, у т. ч.: літературно-критичні та публіцистичні нариси: "Блакитний-Еллан: Біографічно-критичний нарис", "На вістрях народнього дотепу: Антирелігійні та антипопівські народні примовки", "Два вороги – релігія та кооперація" (усі – 1929), "Василь Чумак" (1930), "Творчість Павла Тичини" (1930), "Навколо чужого і власного сонця: Про атеїзм Шевченка" (1933, не надрукований); "На шляхах синтези клярнетизму" (1977), "Павло Тичина і його поема “Сковорода” на тлі епохи" (1980); літературознавчу статтю про сучасну йому укр. поезію "Зруб і парости" (1971), історико-публіцистичні праці: "На іспиті великої революції" (1948), "Соціалізм і українська революція" (1949), "Американське малоросійство" (1951), "Василь Каразин – архітект відродження" (1975).

Упорядкував покажчик "Ukrainian Communism and Soviet-Russian Policy Toward the Ukraine: An Annotated Bibliography 1917–1953" (2 т., 1953). Опублікував критичну рецензію на 1-й т. "Історії Української РСР" (1953; підготовлений Ін-том історії АН УРСР – нині Інститут історії України НАН України – за ред. О.Касименка).

Його стаття "Визвольний зрив у Галичині на загальному тлі української революції" (1947; опублікована під псевд. – Ю.Дивнич) викликала у відповідь полемічну статтю І.Лисяка-Рудницького "Вклад Галичини в українські визвольні змагання" (1948; наступна полеміка між цими дослідниками відбулася в 1970-х рр. – щодо оцінки постаті В.Каразіна). Великого розголосу в Україні набула упорядкована Л. за ініціативою Є.Ґедройца й кола паризької "Kultury" антологія творів укр. літератури 1920–30-х років "Розстріляне відродження" (1959).

1985 оприлюднив мемуари "Чорна пурга та інші спомини".

П. у м. Нью-Йорк.