Бібліографічне посилання: Усенко П.Г. ЛАЗАРЄВ Михайло Петрович [Електронний ресурс] // Енциклопедія історії України: Т. 6: Ла-Мі / Редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. НАН України. Інститут історії України. - К.: В-во "Наукова думка", 2009. - 790 с.: іл.. – Режим доступу: http://www.history.org.ua/?termin=Lazarev_M_P (останній перегляд: 18.03.2022)
Енциклопедія історії України ( Т. 6: Ла-Мі ) в електронній біблотеці

ЛАЗАРЄВ Михайло Петрович (14 (03).11.1788–23(11).04.1851) – моряк, флотоводець, військ. і держ. діяч Російської імперії, генерал-ад'ютант (1833), адмірал (1843). Член Одеського товариства історії та старожитностей, почесний член Рос. геогр. т-ва. Зі старовинного дворянського роду. Н. в м. Владимир (нині місто в РФ). 1800 вступив до Мор. кадетського корпусу в м. Санкт-Петербург. Учень П.Гамалії. Навесні 1803 став гардемарином, восени відряджений стажуватися на брит. флот, плавав Атлантикою, Індійським і Тихим океанами. 1805 отримав чин офіцера. 1808 повернувся на Балт. море, склав додатковий іспит на мічмана. Потому воював проти англо-швед. флоту, потрапив до полону (утримувався там майже рік). Від 13 (1) лютого 1811 – лейтенант. 1812 брав участь у мор. антинаполеонівській кампанії, був у складі загону, який атакував м. Данциг (нині м. Гданськ, Польща). 1813–16, командуючи судном "Суворов" Російсько-амер. компанії, здійснив навколосвітній похід (1814 південніше о-вів Кука відкрив атол, дав йому ім'я – на честь свого корабля – Суворов).

1819 як командир 530-тоннажного військ. шлюпа "Мирный" включений урядом до пошукової н.-д. Пд. експедиції, спорядженої обійти навколо світу під кер-вом капітана більшого (водомісткість 900 т) й швидшого флагмана "Восток" Ф.Белінсгаузена. В її складі став першовідкривачем кількох островів неподалік Антарктиди, а 28 (16) січня 1820 – самого того континенту. 1821 удостоєний звання капітана 2-го рангу. 1822–25 командував вітрильником "Крейсер", утретє здійснив подорож навколо світу.

1825 – капітан 1-го рангу, 1826 очолив 12-й флотський екіпаж і лінкор "Азов", потім – штаб середземномор. ескадри Л.Гейдена. Герой Наваринської битви 20 (8) жовтня 1827, коли англо-франко-російські з'єднання здолало турецько-єгип. флотилію під грец. берегом. Відтоді – контр-адмірал. Забезпечував блокаду протоки Дарданелли під час російсько-турецької війни 1828–1829 (до укладення Адріанопольського мирного договору 1829).

1829 введений до К-ту з поліпшення флоту, від кінця цього ж року керував бригадою балт. кораблів. 1832 – нач. штабу Чорномор. флоту та портів у Миколаєві, Севастополі, Херсоні й на р. Дунай. На поч. 1833 очолив угруповання рос. суден – 4 лінкори, 3 фрегати, корвет і бриг – у поході до Османської імперії, а потім – ескадру, що мала завдання підтримати султана Магмуда II у конфлікті з єгип. пашею Мухаммедом Алі. Прибуттям до місцевості Буюкдере (поблизу Стамбула) сприяв укладенню 8 липня (26 червня) 1833 Ункар-Ісклесійської угоди, згідно з якою Осман. імперія гарантувала 8 років вільного доступу чорноморців до протоки Босфор і водночас забороняла просування антирос. сил крізь Дарданелли.

1833 – віце-адмірал, виконував обов'язки гол. командира Чорномор. флоту та портів, а також миколаїв. і севастопольського військ. губернатора (31 грудня 1834 за ст. ст. затверджений імп. Миколою I на цих посадах). 1838–41 відрядив десанти на узбережжя Кавказу (за координації тих операцій з М.Раєвським-молодшим). Залучив до прикордонної мор. служби Азовське козацьке військо. Розгорнув інтенсивну модернізацію озброєння, розвивав кораблебудування в Миколаєві та Севастополі, водночас займався реконструкцією та благоустроєм цих міст, переймався спорудженням нових плавальних засобів для Чорного моря, у т. ч. парових. Особливу увагу приділяв бойовій підготовці підлеглих. Опікувався Севастопольською мор. б-кою (його донька Тетяна 1890 передала туди понад тисячу його книг).

Кавалер орденів св. Георгія 4-го ст. (1817), св. рівноапостольного кн. Володимира 4-го (1822), 3-го (1825), 2-го (1833) і 1-го (1845) ступенів, св. Анни (1830), св. кн. Олександра Невського (1837) із діамантовими знаками до нього (1842), св. апостола Андрія Первозваного (1850). Нагороджений срібною пам'ятною медаллю за участь у Війні 1812, англ. орденом Бані та французьким св. Людовіка (1827), турец. орденом Півмісяця й золотою медаллю з алмазами та портретом султана Магмуда II в діамантах (1833), грец. командорським хрестом Спасителя (1835), великими грошовими сумами від царя.

1845 тяжко захворів. На поч. 1851 за наполяганням медиків переїхав до Одеси, у лютому дістав дозвіл царя на лікування за кордоном.

П. у м. Відень. Похований 19 (7) травня 1851 на севастопольському Центр. пагорбі (згодом там було побудовано Володимирський собор, у склепі якого поряд з Л. пізніше поховано також В.Корнілова, В.Істоміна, П.Нахімова).

У Севастополі, перед Лазарєвськими казармами, 21 (9) вересня 1867 йому було врочисто відкрито пам'ятник (1928 знесений; модель збережено в петерб. Рос. музеї). Його іменем названо берег, затоку, шельфовий льодовник, гори в Антарктиді, море в Атлантичному океані, 2 роги у Тихому океані, острів Аральського моря (1849 відкритий О.Бутаковим, Т.Шевченком та їхніми супутниками по тодішніх мандрах), с-ще Лазарєвське на Кавказ. узбережжі – на місці колиш. форту Лазарєв при р. Псезуапе (нині – у Краснодарському краї, РФ), низку ін. геогр. об'єктів.

Старший брат Л. – Андрій (1787–1849) – дослужився до чину віце-адмірала, молодший – Олексій (1793 – р. с. невід.) – став контр-адміралом, обіймав Керч-Єнікальське градоначальство 1850–51.