Бібліографічне посилання: Герасимова Г.П. ЛЕ Іван [Електронний ресурс] // Енциклопедія історії України: Т. 6: Ла-Мі / Редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. НАН України. Інститут історії України. - К.: В-во "Наукова думка", 2009. - 790 с.: іл.. – Режим доступу: http://www.history.org.ua/?termin=Le_Ivan (останній перегляд: 13.03.2022)
Енциклопедія історії України ( Т. 6: Ла-Мі ) в електронній біблотеці

ЛЕ Іван (справжні прізв., ім'я та по батькові – Мойся Іван Леонтійович; 22(10).03.1895–09.10. 1978) – письменник, громад. діяч. Н. в с. Мойсинці (згодом с. Придніпровське Чорнобаївського р-ну Черкас. обл., нині затоплене водами Кременчуцького водосховища) в сім'ї безземельного селянина. З 8-ми років наймитував (пас худобу). 1906 закінчив 3 класи сільс. школи. Потому змушений був працювати: спочатку – коногоном на шахтах Криворіжжя, згодом – разом з батьками – на Кубані, пізніше – на спорудженні шляхів та Уральсько-Ілецької залізниці. Писав вірші й, починаючи з 1913, надсилав їх до ж. "Рідний край"; кілька його кореспонденцій опублікувала черкас. газ. "Приднепровье" (за підписом Іван Ле). Навесні 1915 був мобілізований і направлений на навчання до Петрограда (нині м. Санкт-Петербург) в школу з підготовки команди "особливого призначення" для частин хімічного захисту. По завершенні курсів служив старшим хіміком-інструктором. На фронті (див. Перша світова війна) став членом солдатського к-ту, провадив революц. агітацію на мітингах і демонстраціях. Від 1918 – у Червоній армії (див. Радянська армія), згодом – у партизан. загоні І.Роменця. Воював на Черкащині проти урядових загонів Української Держави, військ Добровольчої армії та загонів повсталих селян (1919; див. Повстанський рух в Україні 1918–1922). Був членом золотоніської повітової ради робітн., солдатських і сел. депутатів, працював слідчим, зав. повітового відділу нар. освіти. Часто відвідував місц. аматорський театр, де запримітив талант тоді ще молодої Н.Ужвій і дав їй офіц. направлення на "інструкторсько-режисерські курси" в Києві. Друкував оповідання і вірші рос. та укр. мовами у газ. "Золотоніські вісті". 1923 закінчив робітничий факультет і вступив до Київ. політех. ін-ту на ф-т інженерів буд-ва шляхів. 1925 опублікував в газ. "Більшовик" оповідання "Змичка", яке, за його власними словами, поклало початок його професійної літ. діяльності. Навчаючись у вузі, ініціював створення "Групи молодих письменників КПІ" (до складу цієї групи увійшов і Юрій Яновський). 1925 став членом КП(б)У. Від квітня 1926 проходив інженерну практику на буд-ві іригаційної системи в Фергані – в Голодному степу (Узбекистан; згодом описи тогочасного буд-ва відобразив у "Романі міжгір'я", 1929–34, нові редакції – 1935, 1953, 1958; загалом роман витримав понад 40 видань і був перекладений більш як на 10 мов; 1975 за мотивами роману режисер М.Закіров на кіностудії ім. О.Довженка зняв фільм "Это было в Межгорье"). Був членом літ. орг-ції "Жовтень" (Київ, 1924–26), Всеукраїнської спілки пролетарських письменників (з 1927) та Спілки письменників СРСР (від 1934), ініціатором створення і першим ред. "Літературної газети" (від 21 березня 1927; нині виходить під назвою "Літературна Україна"), а також гол. ред. газ. "Київський політехнік". Виступав проти "хвильовизму" (див. М.Хвильовий). Від кінця 1938 – заст. гол. ред., гол. ред. ж. "Радянська література"; працював членом правління та президії Спілки рад. письменників України, членом правління Спілки письменників СРСР. Після включення західноукраїнських земель до складу УРСР восени 1939 (див. Возз'єднання українських земель в єдиній державі) був відряджений до Львова для створення там місц. письменницької орг-ції. З початком війни між Німеччиною та СРСР (див. Друга світова війна) став військ. журналістом (був спецкором радіостанції "Радянська Україна", газ. "Известия" та ін.) і разом з військами Червоної армії пройшов шлях від Львова до Сталінграда (нині м. Волгоград, РФ) і звідти – до Відня. Став кавалером багатьох бойових нагород СРСР, закінчив війну у званні майора. Фронтові нариси й оповідання склали кілька окремих книг (1942–68).

Загалом опублікував понад 50 книжок на актуальні теми з життя СРСР, а також істор. романи "Наливайко" (1940) та "Хмельницький" (т. 1–3, 1957–65). Написав автобіографічну повість "Борозною віку".

Лауреат Держ. премії УРСР ім. Т.Шевченка (1967; за роман "Хмельницький").

П. у м. Київ. Похований на Байковому цвинтарі.

Ім'я І.Ле носять школа і б-ка в м. Городище, де письменник любив працювати у збудованому власними руками кам'яному будинкові (від 1983 – музей-садиба І.Ле, нині – Городищенський літературно-меморіальний музей І.Ле).