Бібліографічне посилання: Усенко П.Г. ЛЕБЕДЄВ [Електронний ресурс] // Енциклопедія історії України: Т. 6: Ла-Мі / Редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. НАН України. Інститут історії України. - К.: В-во "Наукова думка", 2009. - 790 с.: іл.. – Режим доступу: http://www.history.org.ua/?termin=Lebedev_A_S (останній перегляд: 18.03.2022)
Енциклопедія історії України ( Т. 6: Ла-Мі ) в електронній біблотеці

ЛЕБЕДЄВ Амфіан Степанович (22(10).02.1833–09.02(27.01). 1910) – історик, магістр богослов'я (1858), дійсний статський радник (від 26 грудня 1891 за ст. ст.), доктор honoris causa "за праці з російської історії, здебільшого стосовно території Слобідської України", та засл. професор (1894), член Імператорського т-ва історії та старожитностей російських при Моск. ун-ті, член Еллінського філол. силогосу в Константинополі (див. Стамбул), дійсний член Імператорського Моск. археол. т-ва. Н. в с. Карпов (Карпово, Карповка) Богородського пов. Моск. губ. (нині село Ногинського р-ну Моск. обл., РФ) в сім'ї священика. Середню освіту здобув у підмосковній Віфанській духовній семінарії (у Спасо-Віфанському монастирі, неподалік Троїце-Сергієвої лаври), вищу – у Моск. духовній академії. Захистив дис. на тему: "О нравственном достоинстве гражданских законов Моисеевых" (М., 1856). Від 27 (15) жовтня 1856 – пом. інспектора Моск. духовної семінарії, 1858 зайняв там посаду професора всесвітньої історії, 1859 переведений до Херсонської семінарії. 1860 виїхав за кордон Російської імперії на лікування, а також для набуття нових знань і підвищення пед. майстерності. Майже рік присвятив богословсько-філос. студіям у Женевській академії (Швейцарія).

Повернувшись до Москви, 4 грудня (22 листопада) 1861 був призначений професором церк. історії духовної семінарії. 1862 дебютував на шпальтах часописів "Душеполезное чтение" та "Православное обозрение" (побачили світ його статті: "Человеколюбивое участие церкви в судьбе угнетенных в IV–VI веках", "Краткие очерки из истории церкви Христовой" та "О благотворительности в первые века христианства"). Пізніше співробітничав із друкованими органами в Москві, Санкт-Петербурзі, Харкові, Києві ("День", "Русский вестник", "Беседа", "Чтения в Обществе любителей духовного просвещения", "Журнал Министерства народного просвещения", "Христианское чтение", "Чтения в Императорском обществе истории и древностей российских при Московском университете", "Русская старина", "Киевская старина"та ін.). 1868 одержав відпустку для поїздки за рубіж на 4 місяці, знайомився переважно із церковно-реліг. життям сербів і чехів.

24 (12) березня 1869 рада історико-філол. ф-ту Харків. ун-ту (нині Харківський національний університет) обрала його (на пропозицію М.Лавровського) екстраординарним професором (міністерським наказом затверджений на кафедрі історії церкви в серпні цього ж року). Невдовзі приїхав до Харкова і восени прочитав вступну лекцію (надрукував її текст під назвою "История церкви как предмет университетского преподавания" в ж. "Вестник Европы", 1875, № 10). 1871 став ординарним професором. 1888 добровільно перейшов за штат ун-ту. Крім заг. курсу, викладав спецкурси, зокрема з церк. історіографії та історії розколу. Серед його учнів були В.Бузескул і М.Сумцов (саме Л. рецензував і рекомендував нагородити золотою медаллю студентську розвідку М.Сумцова з історії християн. демонології).

Від 1 лютого (20 січня) 1891 і до 1901 виконував обов'язки декана історико-філол. ф-ту Харків. ун-ту. Входив до кер-ва місц. товариства грамотності. Викладав на вищих жін. курсах і курсах для робітників.

У різні роки брав участь в археологічних з'їздах: 28 березня – 4 квітня (16–23 березня) 1861 – у Москві, 19 грудня 1871 – 1 січня 1872 (7–20 грудня 1871) – у С.-Петербурзі, 27 серпня – 8 вересня (15–27 серпня 1902) – у Харкові, 1905 – у м. Катеринослав (нині м. Дніпропетровськ), 1908 – у Чернігові.

На актовому зібранні в Харків. ун-ті 24 (12) 1877 з нагоди сторіччя від дня народження імп. Олександра I оприлюднив доповідь "Обозрение русских университетов Александровского времени, их устройство и начальная деятельность". Виголосив промови на урочистостях, присвячених Г.Сковороді (текст уміщено в добірці ж. "Киевская старина", 1900, № 12, під заголовком "Юбилейное чествование памяти Григория Саввовича Сковороды") та Харківському колегіуму. Став одним із засновників Історико-філологічного товариства при Харківському університеті, виступав на його засіданнях, друкувався на сторінках видань "Сборник Харьковского историко-филологического общества" та "Труды Педагогического отдела Харьковского историко-филологического общества". 1874 підготував проект популярного ж. "Церковно-общественный вестник" (видання не було дозволене цензурою). Велику увагу приділяв візантиністиці й слов'янознавству, минулому навч. закладів Слобідської України, постатям церковних ієрархів, освіт. і держ. діячів. Завдяки його зусиллям було обнародувано матеріали з рукописної спадщини Ю.Крижанича.

Увів до наук. обігу чимало документальних джерел, головно, з архівів духовних консисторій Слобожанщини і монастирів – Сумського Успенського, Путивльського, Бєлгородського, Миколаївського, курських Знаменського, Троїцького та Корінного Рождественського (Різдвяного), Глинської й Софроніївської пустиней. Написав і опублікував значну кількість біографічних та краєзнавчих розвідок. Серед них: "Новые исследования о времени и личности Константинопольского патриарха Фотия" ("Православное обозрение", 1868, кн. 5–8); "Антон Антонович Дегуров" ("Вестник Европы", 1876, № 3); "Молдавский митрополит Антоний Черновский на русских епископских кафедрах (в Чернигове 1740–1741 гг. и Белгороде 1742–1748 гг.)" ("Древняя и новая Россия", 1880, № 9); "Монастырские записки о презентах архиереям" ("Мир", 1881, № 1); "Церковные отлучения в Белгородской епархии в XVIII веке" (Х., 1881); "Отставные военные на монашеских порциях в монастырях" (М., 1881); "О борьбе духовенства в Слободской Украйне против вечерниц" ("Мир", 1882, № 1); "Мандрованные дьяки в Слободской Украйне" ("Харьковский календарь на 1886 г." Х., 1885); "Исторические разыскания в южнорусских архивах", вип. 1–3 (М., 1884–86); "О брачных разводах по архивным документам Харьковской и Курской консисторий" (М., 1887); "Духоборцы в Слободской Украйне" (Х., 1890); "О борьбе духовных властей в бывшей епархии Белгородской с суевериями" ("Киевская старина", 1890, № 1); "Вотчинный быт монастырей Курского Знаменского и Белгородского Николаевского" (Х., 1892); "Об участии харьковского общества в открытии Харьковского университета" ("Записки Императорского Харьковского университета", 1893, кн. 1); "К истории низших духовных и общественных школ в Белгородской епархии в XVIII веке" (Х., 1894); "Феоктист Мочульский, архиепископ Белгородский (1787 –1799 г.) и Курский (1799–1818 г.)" (Х., 1896); "Кафедра богословия в Харьковском университете (1819–1896 г.)" (Х., 1896); "Въезд белгородских архиереев в епархию и езда их по епархии" (Х., 1898); "Иосаф Горленко, епископ Белгородский и Обоянский (с 2 июня 1748 г. по 10 декабря 1754 г.)" (Х., 1900); "Белгородские архиереи и среда их архипастырской деятельности" (Х., 1902); "Сведения о некоторых архивах духовного ведомства в губерниях Курской и Харьковской" (Х., 1902); "Землевладение и торговые промыслы духовенства Белгородской епархии в XVIII в." (Х., 1905); "Первый научный труд профессора Н.Ф. Сумцова" (Х., 1908).

Читав доброчинні лекції на користь народних шкіл і на підтримку пд. слов'ян, підпалих під владу Османської імперії. 1908 Товариство взаємодопомоги студентів у Харкові літографувало витяги з його досліджень історії церкви.

Нагороджений кількома орденами, у т. ч. св. рівноапостольного кн. Володимира та св. Анни третіх ступенів, св. Станіслава 2-го ст.

П. у м. Харків.