Бібліографічне посилання: Усенко І.Б. ЛЕБЕДИНЕЦЬ Михайло Мусійович [Електронний ресурс] // Енциклопедія історії України: Т. 6: Ла-Мі / Редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. НАН України. Інститут історії України. - К.: В-во "Наукова думка", 2009. - 790 с.: іл.. – Режим доступу: http://www.history.org.ua/?termin=Lebedinets_M_M (останній перегляд: 18.03.2022)
Енциклопедія історії України ( Т. 6: Ла-Мі ) в електронній біблотеці

ЛЕБЕДИНЕЦЬ Михайло Мусійович (10.11(29.10).1888–17.12.1934) – політ., держ. і громад. діяч, письменник. Н. в м. Гадяч в сім'ї місц. купця. Згідно з даними автобіографії, 1905 звільнений з 6-го класу Лубенської г-зії за належність до есерівського гуртка. Потому півтора місяця утримувався у в'язниці. Екстерном склав екзамени за 6-й і 7-й класи г-зії. 1906 повторно заарештовавний за участь у мітингу. Невдовзі звільнений. 1909 закінчив Ченстоховську чоловічу г-зію і поступив на мед. ф-т Варшавського ун-ту. 1910 після чергового арешту виключений з ун-ту і відправлений на військову службу. У серпні 1913 звільнений у запас. Цього ж року став студентом юрид. ф-ту Варшавського ун-ту. З початком Першої світової війни 1914 мобілізований до рос. армії, командував (з вересня 1914 і до осені 1917) взводом обозного батальйону 2-ї армії Зх. фронту.

По Лютневій революції 1917 був обираний до к-ту солдатських депутатів 2-ї армії, а також очолив Укр. військ. к-т Зх. фронту в Мінську (нині столиця Білорусії). Головував на Третьому Всеукраїнському військовому з'їзді 1917. Був депутатом Всеросійських Установчих зборів. Належав до Української партії соціалістів-революціонерів (УПСР), (після розколу УПСР (у травні 1918) увійшов до її лівого крила, згодом став членом партії боротьбистів. За режиму гетьмана П.Скоропадського, підтримуваного австро-німецькими військами (див. Австро-німецьких військ контроль над територією України 1918), займався напівлегальною літературною і журналістською працею. За Директорії Української Народної Республіки – співробітник газ. "Республіканські вісті" та зав. орг. відділу бюро преси і пропаганди при Директорії УНР. У січні 1919 зарахований на 2-й курс юрид. ф-ту Київ. ун-ту (однак відомостей про те, чи навчався Л. в цьому ун-ті, поки що немає). Зі встановленням рад. влади в лютому – квітні 1919 був секретарем центр. друкованого органу партії боротьбистів – газ. "Боротьба", а також – висунутий партією боротьбистів на роботу громадського обвинувачувача Київ. губревтрибуналу. Цього ж року опублікував літературну збірку "Пасма життя: новельки" й підбірку новел і поезій в час. "Мистецтво" (№ 1, 2). Після укладання політ. угоди боротьбистів з більшовиками у квітні–серпні 1919 став нар. комісаром юстиції УСРР. Під час денікінської окупації (див. Денікіна режим в Україні 1919 – 1920) – член закордонного бюро боротьбистів у Москві. Із січня 1920 працював у Чернігові в місцевій газ. "Пролетарська боротьба".

Після саморозпуску (березень 1920) Української комуністичної партії (боротьбистів) – член КП(б)У (із зарахуванням парт. стажу з 1919). Був кандидатом у члени ВУЦВК 4-го скликання. Від квітня 1920 (і до липня 1921) – член колегії Наркомату юстиції, зав. касаційного відділу і голова Верховного касаційного трибуналу при ВУЦВК. Був обвинувачувачем на процесі (травень 1921) В.Голубовича. Від липня 1921 – заст. наркома юстиції УСРР. Цього ж року опублікував кілька літ. творів у журналі "Шляхи мистецтва" (№ 2). Від січня 1922 – консул повноважного представництва УСРР у Польщі, з серпня 1923 – консул об'єднаного представництва СРСР у Польщі.

Від січня 1924 – голова Верховного суду УСРР (з лютого 1923 до жовтня 1924 – Найвищий суд УСРР). Був членом ВУЦВК 8-го скликання (1924). Від квітня 1925 – консул, а з червня 1926 – радник представництва СРСР у Польщі.

Від липня 1927 – дир. Одес. академічної опери. У січні 1928 отримав парт. стягнення за "формальне ставлення до рішень партії з національного питання" і підтримку поглядів О.Шумського. 1928 вийшов з КП(б)У і звільнився з роботи. Надалі не займав жодних держ. і парт. посад.

Від 1930 – член Харків. колективу письменників. Працював у редакції Укр. рад. енциклопедії.

У листопаді 1934 заарештований за звинуваченням у належності до підпільної націоналістичної повстансько-терористичної орг-ції, пов'язаної з т. зв. Об'єднанням українських націоналістів. 13–14 грудня цього ж року виїзна сесія Військ. колегії Верховного суду СРСР засудила його до розстрілу. Страчений у м. Київ.

Реабілітований у жовтні 1957.

Дж: Центральний державний архів вищих органів влади та управління України, ф. 166, оп. 12, спр. 4197.