Бібліографічне посилання: Музика І.В. ЛЕГІТИМНІСТЬ як політико-правове поняття [Електронний ресурс] // Енциклопедія історії України: Т. 6: Ла-Мі / Редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. НАН України. Інститут історії України. - К.: В-во "Наукова думка", 2009. - 790 с.: іл.. – Режим доступу: http://www.history.org.ua/?termin=Legitimnist_ponyattya (останній перегляд: 18.03.2022)
Енциклопедія історії України ( Т. 6: Ла-Мі ) в електронній біблотеці

ЛЕГІТИМНІСТЬ як політико-правове поняття означає підтримку, позитивне ставлення, довіру або визнання авторитету влади та державно-правових інститутів сусп. думкою (у т. ч. зарубіжною), населенням країни або великими групами населення. Л. виключає застосування примусу з боку влади. Чим більший примус, тим нижчий рівень Л. Поняття "легітимність" (від. лат. legitimus – законний, правомірний) сформувалося в період Англ. революції серед. 17 ст. і Французької революції кінця 18 століття, однак у широкий вжиток увійшло лише на поч. 19 ст. у зв'язку зі змінами політ. режиму та органів влади шляхом революцій, переворотів й ін. радикальних сусп. перетворень.

Об'єктами Л. є міжнар. орг-ції та міждерж. утворення, д-ва загалом, органи держ. влади, управлінські структури, посадові особи, органи самоврядування, політ. еліти в цілому та окремі політ. лідери, дії влади, правові норми тощо.

Типологія Л. вперше розроблена М.Вебером. У сучасній науці налічується 7 осн. видів Л.: традиційна, харизматична, правничо-раціональна, раціонально-легальна, раціонально-цільова, соціально-евдемонічна і національно-патріотична. Окрім цього, в політології виокремлюють 3 типи Л. політ. влади: ідеологічний, структурний і персоналізований.

В істор. дослідженнях термін "легітимність" переважно вживається для означення поняття правничо-раціональної Л., яке тлумачиться як визнання сусп-вом політ. дій у рамках існуючої системи права і яке охоплює такі взаємовідносини між владою і правом, коли народ визнає за владою право приймати загальнообов'язкові рішення.

Л. може бути частковою через різні суб'єктивні інтереси окремих прошарків населення. На міжнар. арені засобом Л. може бути міжнародно-правове визнання держави та уряду.

На відміну від легальності Л. не є юридичним засобом визнання влади або державно-правових інститутів такими, що відповідають закону. Будь-яка влада, яка видає антиправові (на момент їх видання) закони, але забезпечує їх виконання законними методами, вважається легальною і, в той же час, вона може бути нелегітимною, тобто не сприйматися більшістю населення, сусп. думкою, світ. співтовариством тощо. Паралельно з легальною в сусп-ві може існувати нелегальна влада (громад. рухи, радикальна опозиція офіц. владі тощо), яка знаходить визнання та підтримку населення й, отже, є, хоча б частково, легітимною.