Бібліографічне посилання: Першина Т.С. ЛЕЛЮШЕНКО Дмитро Данилович [Електронний ресурс] // Енциклопедія історії України: Т. 6: Ла-Мі / Редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. НАН України. Інститут історії України. - К.: В-во "Наукова думка", 2009. - 790 с.: іл.. – Режим доступу: http://www.history.org.ua/?termin=Lelyushenko_D_D (останній перегляд: 18.03.2022)
Енциклопедія історії України ( Т. 6: Ла-Мі ) в електронній біблотеці

ЛЕЛЮШЕНКО Дмитро Данилович (02.11.1901–20.07.1987) – військ. діяч, генерал армії (1959). Двічі Герой Рад. Союзу (1940, 1945), Герой Чехословац. Соціаліст. Республіки (1970). Н. на х. Новокузнецький (нині с. Новокузнецовка Ростовської обл., РФ) у сел. родині. У РСЧА (див. Радянська армія) – від 1919. Учасник громадян. війни 1917–21. Закінчив Військ. академію ім. М.Фрунзе (1933). У радянсько-фінляндську війну 1939–1940 командував танк. бригадою. Від 1940 – командир 1-ї Моск. пролетарської мотострілец. д-зії. Від червня 1941 – генерал-майор. На початку Великої вітчизняної війни Радянського Союзу 1941–1945 – командир 21-го механізованого корпусу на Ленінгр. фронті, від серпня 1941 – заст. нач. Гол. автобронетанк. управління Червоної армії, потім – командир 1-го гвард. стрілец. корпусу на Брянському фронті (від жовтня 1941), командуючий П'ятою армією (жовтень 1941), 30-ю армією (листопад 1941 – листопад 1942), 1-ю армією (листопад–грудень 1942), Третьою гвардійською армією(грудень 1942?– березень 1943, серпень 1943 – лютий 1944), Четвертою гвардійською танковою армією (березень 1944 – травень 1945). Брав участь у битві під Москвою 1941–1942, Сталінградській битві 1942–1943, у боях за звільнення Донбасу, Лівобережної України, у битві за Дніпро 1943, у Львівсько-Сандомирській наступальній операції 1944, Берлінській наступальній операції 1945, Празькій наступальній операції 1945. Після війни – командуючий армією. Закінчив Військ. академію Генштабу (1949). Командуючий бронетанк. і механізованими військами Групи радянських військ у Німеччині, військами Забайкальського і Уральського військ. округів. 1960–64 – голова ЦК Добровільного т-ва сприяння армії, авіації і флоту СРСР. Від 1964 – у Групі ген. інспекторів Мін-ва оборони СРСР.

У жовтні 1973 з нагоди відзначення 30-річчя з дня визволення м. Запоріжжя від гітлерівської окупації міська рада надала Л. звання "Почесний громадянин міста Запоріжжя" як командуючому 3-ю гвард. армією, що брала активну участь у боях за визволення міста.

У березні 1974 під час відзначення 30-річчя з дня визволення від гітлерівської окупації м. Кам'янець-Подільський Л. запалив у місц. сквері Вічний вогонь на могилі Невідомого солдата. Тоді ж йому було надано звання почесного громадянина Кам'янця-Подільського як командувачу 4-ї гвард. танк. армії, що визволяла Кам'янець-Подільський.

Нагороджений 5 орденами Леніна, орденом Жовтневої революції, 4 орденами Червоного Прапора, 2 орденами Суворова 1-го ст., 2 орденами Кутузова 1-го ст., орденом Богдана Хмельницького 1-го ст., "За службу Родине в Вооруженных силах СССР" 3-го ст.

П. у м. Москва.