Бібліографічне посилання: Бондарук Т.І., Єфіменко Г.Г. ЛЕОНТОВИЧ Федір Іванович [Електронний ресурс] // Енциклопедія історії України: Т. 6: Ла-Мі / Редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. НАН України. Інститут історії України. - К.: В-во "Наукова думка", 2009. - 790 с.: іл.. – Режим доступу: http://www.history.org.ua/?termin=Leontovich_F_I (останній перегляд: 18.03.2022)
Енциклопедія історії України ( Т. 6: Ла-Мі ) в електронній біблотеці

ЛЕОНТОВИЧ Федір Іванович (03.(15).01.1833–21.12.1910(03.01. 1011)) – історик права. Д-р державного права (1868). Професор (1888). Н. в с. Попівка (нині село Конотопського р-ну Сум. обл.). Виходець з духовенства. 1855 закінчив Ніжинський ліцей кн. Безбородька (див. Ніжинський історико-філологічний інститут князя Безбородька) . Від 1856 до 1860 навч. на юрид. ф-ті Київ. ун-ту. За конкурсну працю нагороджений золотою медаллю ун-ту. Потому працював позаштатним учителем у 1-й Київ. г-зії. Від 1860 займав посаду викладача кримінального права в Київ. ун-ті. 1861 переїхав до Одеси, працював у Рішельєвському ліцеї як ад'юнкт кафедри держ. права, руського права та огляду законів. Наприкінці 1863 повернувся до Києва, зайняв (з грудня) посаду приват-доцента Київ. ун-ту. Цього ж року видрукував працю "Историческое исследование о правах литовско-русских евреев".

Від 1865, після перетворення Рішельєвського ліцею на Новорос. ун-т (нині Одеський національний університет), призначений доцентом каф-ри історії цього ун-ту. Був першим, хто захистив докторську дис. в цьому навч. закладі (1868; тема дис.: "Древнее хорвато-далматское законодательство"). Отримав ступінь д-ра держ. права з наступним затвердженням екстраординарним, а згодом – ординарним професором.

Від 1869 (і до 1877) – ректор Новорос. ун-ту. Сприяв наук. роботі І.Сеченова та І.Мечникова. 1870 обраний членом Сербського наук. т-ва у Белграді. Від 1878 до 1881 – декан юрид. ф-ту, а 1881–84 – проректор Новорос. ун-ту.

Розробив "задружно-общинну" теорію політ. устрою давньої Рос. д-ви (статті з цього питання опублікував у "Журнале Министерства народного просвещения" за 1867, № 4, і 1874, №№ 6 і 7). Висунув ідею про монгольські впливи у моск. праві.

Перебуваючи на службі в ун-ті, також працював (з 1884 до 1892) дир. Одес. комерційного уч-ща. 1888 отримав звання засл. професора. 1889 оприлюднив "Краткий очерк истории русского права".

1892 переїхав до Варшави, займав там посаду (до 1902) зав. кафедри історії рос. права у Варшавському ун-ті. Читав курс історії рус. права, редагував "Варшавские университетские ведомости". 1894 опублікував "Очерки истории литовско-русского права" (СПб.; відзначені Уваровською премією). 1901 став головою утвореного при Варшав. ун-ті Т-ва історії, філософії і права. 1902 вийшов у відставку, але продовжував наук. роботу.

Розробляв питання історії та права Великого князівства Литовського. Підготував до друку більше 750 актів 1413–1507 з Литовської метрики.

Вважається засновником (разом з М.Владимирським-Будановим) київ. історико-юрид. школи.

Нагороджений орденами св. Анни 2-го ст. з імператорською короною та св. Володимира 3-го ст.

П. у м. Кисловодськ (нині місто Ставропольського краю, РФ).