Бібліографічне посилання: Огуй О.Д. ЛЕОПОЛЬД ІІ Габсбург [Електронний ресурс] // Енциклопедія історії України: Т. 6: Ла-Мі / Редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. НАН України. Інститут історії України. - К.: В-во "Наукова думка", 2009. - 790 с.: іл.. – Режим доступу: http://www.history.org.ua/?termin=Leopold_II_Gabsburg (останній перегляд: 18.03.2022)
Енциклопедія історії України ( Т. 6: Ла-Мі ) в електронній біблотеці

ЛЕОПОЛЬД II Габсбург (05.05. 1747–01.03.1792) – імператор "Священної Римської імперії германської нації" і австрійс. правитель (1790–92). Молодший син герм. імп. Франца I Стефана Лотаринзького та його дружини Марії-Терезії Габсбург. Н. в резиденції Шенбрунн (м. Відень, Австрія). 18 серпня 1765 став під іменем Петер-Леопольд великим герцогом Тоскани (область в центр. Італії), здійснив там реформи в дусі поміркованого Просвітництва (у т. ч. скасував смертну кару та катування; див. також Просвітництва доба). По смерті старшого брата – герм. імператора і австрійс. государя Йосифа II Габсбурга, який 20 лютого 1790 помер бездітним, був вибраний володарем Габсбурзьких земель, 9 жовтня 1790 коронований імператором "Священної Римської імперії германської нації". Його девізом стало: "Pietate et concordia" ("Побожністю та згодою"). У держ. справах відзначався врівноваженістю та поміркованістю. Пригальмувавши реформи імп. Йосифа II (зокрема аграрну та єдиний податок), Л. II зумів зупинити наростання станових, клерикальних і нац. невдоволень, що спричинили антидерж. виступи в Угорщині. Ввівши війська на територію Бельгії, придушив там повстання ("Брабантську революцію 1789/ 1790", яка призвела до утворення "Об'єднаних Штатів Бельгії" ("Etats Belgique Unis")). Налагодив відносини з Пруссією, а уклавши з нею Райхенбахський договір (липень 1790), утримав її від територіальних надбань у Польщі. Припинив австро-турец. війну (див. також Російсько-турецька війна 1787–1791; Cістовський мир 4 серпня 1791). Частково обмежив свавілля польс. панів (див. Дідич) у Галичині. Планував виведення Буковини зі складу Королівства Ґаліції і Лодомерії. Після Пільніцької декларації (27 серпня 1791) уклав 7 лютого 1792 спілку з Пруссією проти революц. Франції (див. Французька революція кінця 18 століття) на підтримку сестри Марії-Антуанетти та шваґра Людовіка ХVI Бурбона, що, однак, посили-ло революцію та призвело до воєн Франції з Австрією.

Був одружений (5 серпня 1765) на дочці короля Іспанії Карла III Бурбона – інфанті Марії-Людовиці Іспанській (1746–92), мав з нею 4-х доньок і 12 синів, у т. ч. і спадкоємця престолу Франца-Йозефа-Карла – майбутнього цісаря Австрії Франца І (1792/1805–1835). Раптово помер у Відні.