Бібліографічне посилання: Герасимова Г.П. ЛЕПКИЙ Богдан Сильвестрович [Електронний ресурс] // Енциклопедія історії України: Т. 6: Ла-Мі / Редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. НАН України. Інститут історії України. - К.: В-во "Наукова думка", 2009. - 790 с.: іл.. – Режим доступу: http://www.history.org.ua/?termin=Lepkiy_B_S (останній перегляд: 18.03.2022)
Енциклопедія історії України ( Т. 6: Ла-Мі ) в електронній біблотеці

ЛЕПКИЙ Богдан Сильвестрович (псевдоніми і криптонім – Нестор, Л.Богдан, Б.Л. та ін.; 04.11.1872–21.07.1941) – поет, прозаїк, перекладач, літературознавець, художник, педагог. Дійсний член Наукового товариства імені Шевченка, почесний д-р Українського вільного університету та "Просвіти" (див. Просвіта). Професор (1932). Брат Л.Лепкого. Н. на х. Кривеньке біля с. Крегулець (нині с. Крогулець Гусятинського р-ну Терноп. обл.) в сім'ї о. Сильвестра та Домни (в дівоцтві Глібовицької). Освіту здобував у Бережанах (з 1878 – у нар. школі з польс. мовою навчання, від 1883 – у г-зії з польс. мовою навчання), у Відні (з 1891 – спочатку в Академії мист-в, а потім – в ун-ті, студіював мовознавство й історію літератури; продовжував опановувати малювання) та у Львові (з 1892 – в ун-ті). Почав друкуватися 1895. Цього ж року став працювати учителем укр., нім. й польс. мов і літератур у г-зії в Бережанах. Займався громад. працею: започатковував читальні "Просвіт" й б-ки. Співав у хорі "Боян", грав у драм. гуртку. 1897 з дозволу Папи Римського одружився з донькою свого дядька по батькові – Олександрою, яку здавна кохав. Від 1899 (і до 1914) викладав укр. мову та літературу в Краківському університеті. Водночас працював у 3-й г-зії і в г-зії св. Яцека в Кракові. Співробітничав з літ. об'єднанням "Молода Польща" і час. "Swiat slowjanski", в останньому вів рубрики "Руська хроніка" й "Огляд руської преси". Переклав польс. мовою "Слово о полку Ігоревім" (Краків, 1905). Допомагав т-ву "Рідна школа", уклав читанку для нар. шкіл. 1912 вступив до партії "Християнсько-суспільний союз" у Львові. Був одним з організаторів у Кракові вечора до 100-річчя від дня народження Т.Шевченка. З початком Першої світової війни евакуювався до м. Яремне, потім переїхав до м. Рудава, згодом – до Відня. Працював у час. "Вістник Союзу визволення України" і в Культурній раді. Восени 1915 був мобілізований до армії й направлений до Німеччини для ведення там у таборах укр. військовополонених рос. армії пед. і культурно-освіт. роботи. Спочатку працював у таборі біля м. Бадей, потім (з лютого 1916) – у таборі біля м. Весляр. 1919 був співробітником Укр. військово-санітарної місії. Після ліквідації таборів замешкав у м. Берлін. Очолював Укр. допомоговий к-т і К-т опіки над утікачами. Займав посаду викладача укр. літератури на курсах українознавства при посольстві УНР у Берліні. 1921–28 співробітничав з вид-вом "Українське слово". 1925 переїхав до Кракова. Досліджував історію козац. України. Створив цикл істор. повістей, об'єднаних назвою "Мазепа" (1926–29; твір є оповіддю про визвол. боротьбу укр. народу в 2-й пол. 17 – на поч. 18 ст., про трагедію Батурина й про Полтавську битву 1709, а також про тогочасних істор. діячів, перш за все гетьмана І.Мазепу) . Від 1926 – викладач, з 1932 – професор укр. літератури в ун-ті. З нагоди 60-річного ювілею Л. в Кракові було організовано виставку його худож. робіт. 1938 був обраний сенатором Сейму, де представляв українців Галичини. Малював картини й ікони. Від 1939 працював для "Українського видавництва" , писав укр. і польс. мовами, розвивав західноукр. писемно-літ. практику шляхом синтезу книжних і уснорозмовних лексичних одиниць. Після окупації Польщі (див. Друга світова війна) втратив постійну роботу, бідував, займався літ. працею.

Автор численних збірок поезій і оповідань, публіцистично-філос. та істор. повістей, спогадів ("Три портрети", 1937; "Казка мойого життя", 1936–41), книжок для дітей, літературо- та мистецтвознавчих праць, перекладів на укр. і польс. мову. За обсягом опублікованого вважається одним з найбільш плідних письменників. На тексти Л. писали музику М.Гайворонський, Ф.Колесса та ін. Найвідоміша з пісень Л. – "Журавлі" ("Чуєш, брате мій...") з музикою брата Л. – Лева. Ілюстратор власних видань і книжок ін. авторів. Його твори перекладені польс., рос., нім., англ., чеською, угор., сербською та ін. мовами.

П. у м. Краків. Похований там само на Раковецькому цвинтарі. 1972 на могилі встановлено барельєф (скульп. Г.Пецух).

21 квітня 1991 в с. Крогулець відкрито перший в Україні музей Б.Лепкого. У січні 1992 ж. "Тернопіль" (нині – "Літературний Тернопіль") заснував літературно-мистецьку премію ім. братів Богдана та Левка Лепких. 27 серпня 1995 у Бережанах відкрито музей Б.Лепкого (в одному з його залів експонуються 56 картин з малярського спадку Л.). Пам'ятники Л. відкриті у с. Жуків Бережанського р-ну (20 липня 1991, скульп. О.Маляр, архіт. Р.Білик), с. Крогулець (20 жовтня 1992, скульп. В.Садовник), в м. Бережани (19 жовтня 1997, скульп. І.Сонсядло, архіт. А.Пилипець).

Збереглися портрети Л., створені художниками М.Бойчуком (1909) та П.Обалем.

Більша частина архіву Л. зберігається нині в НТШ у Нью-Йорку.

Бібліогр.: Пеленський Є.Ю. Богдан Лепкий. 1872–1941: Творчий шлях, бібліографія творів. Краків–Львів, 1943; Білик Н. (Лиса). Богдан Лепкий в духовній історії України. "Наукові записки Тернопільського державного педагогічного університету. Серія: Історія, 1999, № 8.