Бібліографічне посилання: Котляр М.Ф. ЛЕСТВИЧНЫЙ ПОРЯДОК заміщення княжих столів на Русі [Електронний ресурс] // Енциклопедія історії України: Т. 6: Ла-Мі / Редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. НАН України. Інститут історії України. - К.: В-во "Наукова думка", 2009. - 790 с.: іл.. – Режим доступу: http://www.history.org.ua/?termin=Lestvichny_poryadok_zamischennya (останній перегляд: 18.03.2022)
Енциклопедія історії України ( Т. 6: Ла-Мі ) в електронній біблотеці

"ЛЕСТВИЧНЫЙ" ПОРЯДОК заміщення княжих столів на Русі – система престолонаслідування, що встановилася й діяла на Русі після Ярослава Мудрого– у 2-й пол. 11–13 ст. – і яка засновувалася на його заповіті-"ряді" (1054; див. Ряд Ярослава Мудрого). Згідно з цим порядком, княжі столи передавалися старшому в роді. На практиці це означало – від старшого брата до наступного за часом народження. Уперше в наук. літературі термін ""лествичный" порядок" (від давньорус. слова "лествичный") для означення процедури врегулювання проблеми престолонаслідування на Русі почав вживати В.Ключевський у "Курсі російської історії". Як писав Л.Черепнін, "Л." п. ґрунтувався на стосунках васалітету–сюзеренітету в роді Рюриковичів. У останні десятиліття 20 – на поч. 21 ст. ця тема стала особливо жваво обговорюватися. Вважається, що вразливим місцем "Л." п. було те, що в міру того, як народжувалися все нові й нові представники роду Рюриковичів, уявлення про ієрархічний порядок їхньої спорідненості ставало дедалі більш заплутаним. Гол. трудність полягала в складності визначення генеалогічного старшинства князів. Якщо за Ярослава Мудрого це було просто – батько стояв над синами, старший брат над наступним за віком, то згодом простежування всіх ієрархічно-генеалогічних зв'язків і встановлювання старійшинства стало доволі складною справою (певною мірою про це свідчить те, що дослідникам за літописами важко навіть просто порахувати всіх князів-Рюриковичів, які жили наприкінці 12 ст.). Ускладнювало процедуру престолонаслідування за "Л." п. й те, що з часом фізичне старшинство все частіше не збігалося з генеалогічним. Траплялося, що небіж був старшим за роками від дядька. Це призводило до зіткнень між родичами у боротьбі за владу: яскравий приклад – велика війна 1146–51 між Юрієм Долгоруким суздальським (н. між 1096 і 1100) і його небожем Ізяславом Мстиславичем київським (н. бл. 1097), в яку були втягнені всі найсильніші рус. князі. У зв'язку з цим деякі князі не бажали дотримуватися "Л." п. Уже за великого княжіння сина Ярослава Мудрого – Всеволода Ярославича (1078–93) – князі-ізгої (див. Ізгой) Святославичі, Ольговичі, Ростиславичі та ін. почали домагатися столів від київ. государя, не чекаючи, поки помруть їхні дядьки. Це було причиною міжусобиць на Русі 1065, 1078, 1084, 1087, 1091, 1094, 1096. Кроком до врегулювання кризи престолонаслідування стало визнання князями на Любецькому з'їзді 1097 отчинного порядку заміщення столів, проте з'їзд не ліквідував "Л." п. і тому тривалий час діяли обидва порядки, причому до серед. 12 ст. домінував "Л." п.