Бібліографічне посилання: Скржинська М.В. ЛЕВ ДІАКОН [Електронний ресурс] // Енциклопедія історії України: Т. 6: Ла-Мі / Редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. НАН України. Інститут історії України. - К.: В-во "Наукова думка", 2009. - 790 с.: іл.. – Режим доступу: http://www.history.org.ua/?termin=Lev_Diakon (останній перегляд: 18.03.2022)
Енциклопедія історії України ( Т. 6: Ла-Мі ) в електронній біблотеці

ЛЕВ ДІАКОН (бл. 950 – після 996) – візант. історик. Походив з м. Калое у Фракії (істор. область у сх. частині Балканського п-ова між Егейським, Мармуровим і Чорним морями). Освіту здобув у м. Константинополь. Служив при патріархові Василієві I. На поч. 980-х рр. одержав чин придворного диякона, став довіреною особою імп. Василія II, супроводжував його в походах і мало не загинув 986 під час битви візантійців з болгарами. Автор панегірика імп. Василію І (996) та "Історії" (написана 986–90/91), що охоплює 950–76 рр., з окремими ескурсами до 992. Твір Л.Д. є одним з осн. джерел з історії русько-візант. відносин. У ньому докладно описані війни вел. кн. київ. Святослава Ігоровича в Болгарії та з Візантією 968–71. Джерелами "Історії" Л.Д. були твори візант. авторів, зокрема Константина VII Багрянородного. Подібно до більшості візант. істориків Л.Д. є дуже тенденційним: зображує русів (див. Русь) жорстокими варварами, применшує (а то й замовчує) їхні воєн. здобутки і подає поразки візантійців як перемоги.