Бібліографічне посилання: Гуцал П.З. ЛЕВИЦЬКИЙ Дмитро Павлович [Електронний ресурс] // Енциклопедія історії України: Т. 6: Ла-Мі / Редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. НАН України. Інститут історії України. - К.: В-во "Наукова думка", 2009. - 790 с.: іл.. – Режим доступу: http://www.history.org.ua/?termin=Levitsky_D_P (останній перегляд: 18.03.2022)
Енциклопедія історії України ( Т. 6: Ла-Мі ) в електронній біблотеці

ЛЕВИЦЬКИЙ Дмитро Павлович (30.10.1877–31.10.1942) – правник, громад. і політ. діяч, дипломат Західноукраїнської Народної Республіки. Д-р права (1910). Н. в с. Добрачин (нині с. Добрячин Сокальського р-ну Львів. обл.). Навч. у Львів. та Віденському ун-тах. Працював адвокатом у містах Рава-Руська (від 1912) і Бережани (від 1914). Влітку 1914 мобілізований до австрійс. армії. В одному з боїв на Галицькому фронті (див. Перша світова війна) потрапив у рос. полон, перебував у таборі в м. Ташкент (нині столиця Узбекистану). Влітку 1917 (після Лютневої революції 1917) звільнився і прибув у Київ, де взяв участь у створенні Галицько-Буковинського к-ту допомоги жертвам війни й очолив його. У період Української Держави гетьмана П.Скоропадського працював секретарем Українського національного союзу.

За дорученням уряду ЗУНР 24 листопада 1918 разом із Л.Цегельським очолював дипломатичну місію на Великій Україні. 1 грудня у м. Фастів підписав з Директорією Української Народної Республіки Передвступний договір. У січні 1919 призначений послом УНР у Данії і виїхав у м. Копенгаген. Перебував на цій посаді до початку 1920. В еміграції керував (1921–22) орг-цією "Молода Україна". Повернувся до Львова 1923, працював адвокатом й одночасно очолював редакцію газ. "Діло".

Співзасн. Українського національно-демократичного об'єднання (УНДО) в липні 1925, обраний його першим головою (займав цю посаду до 1935). Під час пацифікації у вересні 1930 ув'язнений польс. властями, звільнений у липні 1931. Від 1935 – заст. голови УНДО, голова редколегії "Діла". 1928–35 – посол (депутат) сейму Польщі, керівник у ньому Української парламентської репрезентації. Після входження до Західної України військ Червоної армії (див. Возз'єднання українських земель в єдиній державі, а також Радянсько-польська війна 1939) заарештований 28 вересня 1939 у м. Львів органами НКВС СРСР і невдовзі засуджений. Згідно з офіц. даними, влітку 1942 звільнений за амністією з ув'язнення в таборі і відправлений на заслання.

П. у м. Бухара (нині місто в Узбекистані).