Бібліографічне посилання: Стрельський Г.В. ЛЕВИТСЬКИЙ Микола Григорович [Електронний ресурс] // Енциклопедія історії України: Т. 6: Ла-Мі / Редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. НАН України. Інститут історії України. - К.: В-во "Наукова думка", 2009. - 790 с.: іл.. – Режим доступу: http://www.history.org.ua/?termin=Levitsky_M_G (останній перегляд: 18.03.2022)
Енциклопедія історії України ( Т. 6: Ла-Мі ) в електронній біблотеці

ЛЕВИТСЬКИЙ Микола Григорович (26.07(07.08)1883–05.09. 1939) – громад. та політ. діяч, дипломат, правник. Н. в с. Хрінівка (нині село Іллінецького р-ну Він. обл.). Закінчив юрид. ф-т Київ. ун-ту (1909) і Вищу політ. школу у Берліні (1924, Німеччина). 1906 вступив до УСДРП, брав участь у революц. роботі серед селянства, працював у профспілках м. Києва. З 1908 служив помічником присяжного повіреного Київ. суд. палати. 1914–17 – поручик рос. армії, учасник воєн. дій Першої світової війни. У квітні 1917 як представник укр. громади Кубані на Всеукраїнському національному конгресі був обраний до складу Української Центральної Ради. Був головою агітаційно-просвітнього відділу УЦР, членом комісій з розробки статуту автономії України та законодавчих внесень (останню очолював протягом червня 1917 – січня 1918). У травні 1917 Л. – делегат Першого Українського військового з'їзду. У червні того ж року був кооптований до складу обраного з'їздом Укр. ген. військ. к-ту (див. Генеральний військовий комітет), завідував його юрисконсульським відділом. У січні–лютому 1918 брав участь у переговорах про мир із представниками країн Четверного союзу в м. Брест-Литовський (нині м. Брест, Білорусь). Разом з ін. делегатами Української Народної Республіки (О.Севрюком і М.Любинським) він 9 лютого 1918 поставив свій підпис під Брестським мирним договором УНР з державами Четверного союзу. Договором передбачалося, зокрема, налагодження дипломатичних і консульських відносин між сторонами. В березні 1918 Л. був призначений першим дипломатичним представником УНР у Туреччині. Відбуваючи до Стамбула, він отримав від УЦР особливе завдання – залагодити можливі непорозуміння між Україною та Туреччиною за право володіти Кримом, який розглядався урядом УНР як складова частина укр. д-ви, "в котрій, – писав Л., – мусульманському населенню повинні бути забезпечені всі його національні права". Між тим, таких непорозумінь не виникло. Л. активно приступив до організації посольства, встановлення поштово-телеграфних, екон., торг. зв'язків між Туреччиною і УНР.

Проте через місяць нова влада – гетьмана П.Скоропадського – відкликала Л. з цієї посади. У травні 1918 Л. за дорученням Законодавчої Ради проголошеної на той час самостійної Кубанської Народної Республіки очолив її делегацію, яка на початку червня провела переговори з гетьманом Скоропадським про приєднання Кубані до України. Того ж місяця Л. було призначено заст. директора департаменту зовн. зносин МЗС Української Держави, членом делегації Укр. Д-ви на переговорах із представниками РСФРР в Києві. У період правління Директорії УНР Л. працював у складі дипломатичної місії УНР в Парижі (Франція), був учасником Паризької мирної конференції 1919–1920, згодом – заст. дипломатичного представника УНР у Швейцарії (до листопада 1920).

Емігрував до Німеччини, де займався наук. роботою у галузях економіки і права. Поступово схилився до визнання рад. влади в Україні, у червні 1921 вийшов зі складу Закордонної групи Української соціал-демократичної робітничої партії. У січні 1925 з дозволу уряду УСРР повернувся в Україну, працював у Харкові на різних посадах у торгово-пром. закладах і Держплані УСРР. У березні 1931 був заарештований, а в лютому 1932 засуджений у сфабрикованій Українського національного центру справі 1930–1932 і засланий до таборів Красноярського краю (нині територія РФ). За наступним вироком військ. трибуналу (9 червня 1939) Л. був страчений. Реабілітований у березні 1989.