Бібліографічне посилання: Стеблій Ф.І. ЛЕВИЦЬКИЙ Михаїл (Михайло) [Електронний ресурс] // Енциклопедія історії України: Т. 6: Ла-Мі / Редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. НАН України. Інститут історії України. - К.: В-во "Наукова думка", 2009. - 790 с.: іл.. – Режим доступу: http://www.history.org.ua/?termin=Levitsky_M_M (останній перегляд: 18.03.2022)
Енциклопедія історії України ( Т. 6: Ла-Мі ) в електронній біблотеці

ЛЕВИЦЬКИЙ Михаїл (Михайло) (14(25).08.1774–14.01.1858) – діяч Української греко-католицької церкви. Н. в с. Ланчин (нині смт. Надвірнянського р-ну Івано-Франк. обл.). 1790 закінчив Станіславську г-зію, згодом – теологічний ф-т Віденського ун-ту. Здобув наук. ступінь д-ра богослов'я. Від 1797 працював префектом Львів. духовної семінарії, пізніше – викладачем пасторального богослов'я у Львів. ун-ті. Від 1808 – канонік Галицької греко-католицької митрополії у Львові, з 1813 – єпископ Перемишльський. Всіляко сприяв заснуванню нар. (парохіяльних) шкіл і виданню для них підручників. Був учасником Віденського конгресу 1814–1815. 17 серпня 1815 австрійс. імп. Франц I Габсбург призначив його митрополитом Галицьким, а Папа Римський Пій VII затвердив (8 березня 1816) це рішення. Будучи митрополитом, підтримав спочатку створення освіт. Т-ва священиків у Перемишлі (нині м. Пшемисль, Польща; 1816), а потім – дяко-вчительського ін-ту (1817). Разом з І.Могильницьким домагався запровадження в школах Східної Галичини викладання укр. мовою.

Опікувався Львів. ген. духовною семінарією, запобігав втягуванню її вихованців у вир політ. баталій, оберігав їх від політ. компрометацій та від можливих репресій з боку каральних органів, спрямовував їхню енергію на позитивну культурницьку працю. Поступово семінарія, будучи навч. закладам для духовенства, набула також значення інституції, що активно сприяла нац. відродженню українців Галичини (виразником і символом цього процесу стала "Руська Трійця").

Разом з тим, з огляду на місц. обставини (небажання польс. громадськості будь-що чути про визвол. війну укр. народу під проводом Б.Хмельницького та постійне підозрювання галицьких українців і греко-катол. духовенства в прихильності до Росії і православ'я), підтримав висновок львів. цензора про недоречність видання у світ рукопису альманаху "Руської Трійці" – "Зоря". На підставі цього висновку гол. управління цензури при Мін-ві внутр. справ у Відні відмовило (1 липня 1835) в дозволі на опублікування "Зорі". Тоді "Руська Трійця" в обхід львів. цензури опублікувала частину цих матеріалів у альманаху "Русалка Дністрова" в Угорщині в м. Буда. Це спричинило заборону в серпні 1837 "Русалки Дністрової". 1841 Л. виступив із протестом проти ліквідації рос. урядом унії на підрос. Холмщині. На поч. 1840-х рр. схвалив заснування в селах нових укр. нар. шкіл. Напередодні "Весни народів" підтримав своїм авторитетом заходи представників вищого духівництва і міщан Львова, об'єднаних навколо Ставропігійського ін-ту, щодо заснування т-ва "Галицько-руська матиця" для видання популярних книг для народу та друкування тижневика "Галицька пчола". Інформував органи влади про наявні у Львові зібрання документів до історії українців Галичини й рекомендував залучити для їх опрацювання історика Д.Зубрицького.

Від 1848 став примасом Галичини. Під час революції 1848–49 в Австрійс. імперії (див. Революції 1848–1849 в Європі) благословив створення Головної руської ради, підтримав її гол. програмну вимогу – поділ Галичини за етнічним принципом на дві провінції – укр. і польс., а також надання укр. (сх.) частині краю статусу національно-територіальної автономії, яка стала б гарантією вільного розвитку українців Австрійс. монархії.

У с. Унів (нині село Перемишлянського р-ну Львів. обл.) брав участь у засіданнях місц. рус. ради й заохочував присутніх до праці над просвітою народу.

1856 cтав першим кардиналом УГКЦ.

В останні роки життя разом із Перемишльським єпископом Григорієм Яхимовичем сформулював осн. принципи засад мирного співжиття Римо- і Греко-катол. Церков, згодом ці напрацювання лягли в основу укладеної в Римі представниками цих обрядів т. зв. Конкордії про зрівняння в правах і мирне співжиття обох Церков у Галичині.

Похований у с. Унів.