Бібліографічне посилання: Аблов А.С. ЛІБЕРМАН Овсій [Електронний ресурс] // Енциклопедія історії України: Т. 6: Ла-Мі / Редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. НАН України. Інститут історії України. - К.: В-во "Наукова думка", 2009. - 790 с.: іл.. – Режим доступу: http://www.history.org.ua/?termin=Liberman_O (останній перегляд: 18.03.2022)
Енциклопедія історії України ( Т. 6: Ла-Мі ) в електронній біблотеці

ЛІБЕРМАН Овсій (рос. – Евсей) Григорович (02.12.1897–11.11. 1981) – учений-економіст, д-р екон. н. (1956), професор (1959), автор концепції екон. реформи, що, починаючи з 1965, впроваджувалася в нар. госп-ві СРСР під кер-вом голови РМ СРСР О.Косигіна (деякі дослідники історії СРСР, перш за все – іноземні, називають цей період історії СРСР "періодом економічної реформи Косигіна–Лібермана"). Н. в м. Славута в сім'ї службовця лісового маєтку. 1915 закінчив г-зію в м. Київ і поступив на юрид. ф-т Київ. ун-ту. Водночас працював статистиком Всерос. земської спілки. 1917, після революц. подій в Російській імперії, займав посаду секретаря Київ. міськ. продовольчої управи, 1918–20 був секретарем губернського Держ. контролю. Продовжував навчання в ун-ті. По закінченні ун-ту (1920) переїхав до Харкова, став там зав. орг. відділу Нар. комісаріату робітничо-сел. інспекції (НК РСІ) УСРР. Від 1923 – практикант Ін-ту праці НК РСІ УСРР. 1924–25 був у наук. відряджені в Німеччині, вивчав там методи організації обліку вир-ва, займався справами закупівлі техніки для станції машинного обліку на заводі "Серп і Молот" (Харків). Від 1925 очолював лабораторію обліку й аналізу вир-ва в м. Харків. 1929 мав іще одне наук. відрядження до Німеччини. Від 1930 працював на кафедрі економіки та організації машино-буд. вир-ва Харків. інженерно-екон. ін-ту (ХІЕІ). 1933 екстерном закінчив машино-буд. ф-т ХІЕІ й очолив там кафедру економіки та організації машино-буд. вир-ва. Від 1938 перебував під слідством за сфабрикованим звинуваченням у шпіонажі, терористичній та шкідницькій діяльності (див. також "Єжовщина"). 1939 був засуджений. Наступного року звільнений, повернувся на попереднє місце роботи. 1940 захистив канд. дис. на тему: "Планування серійного виробництва встановленими партіями й баланс успішності цехів". Після окупації УРСР вермахтом (див. Друга світова війна) був евакуйований до Киргизії, працював там у фінансових органах. Від 1944 – у Науково-дослідному фінансовому ін-ті в м. Москва. 1947 повернувся до Харкова на посаду зав. кафедри економіки та організації машино-буд. вир-ва ХІЕІ. Цього ж року здійснював проект із переводу на госпрозрахунок Харків. підшипникового з-ду; 1950 провадив оптимізацію роботи на з-ді "Тракторзапчастина". 1956 захистив докторську дис. на тему: "Шляхи підвищення рентабельності соціалістичних підприємств". 1959 створив при ХІЕІ Науково-дослідну лабораторію з економіки й планування пром-сті Харків. раднаргоспу.

Безпосередня участь Л. у роботі з управління й оптимізації процесів пром. вир-ва дала йому можливість побачити системні вади в організації планового госп-ва СРСР і сформулювати низку пропозицій, спрямованих на підвищення ефективності госп. діяльності окремих підпр-в. З цією метою він повернув до теор. апарату рад. екон. науки категорії "прибуток" та "рентабельність" і запропонував відповідні методи вимірювання ефективності госп. діяльності підпр-в. Разом з тим він наголосив на тому, що в справі планування роботи підпр-ва необхідно відмовитися від громіздкого апарату показників (бл. 30) і перейти до визначення лише кількох провідних параметрів ("система якісних нормативів тривалої дії"), гол. місце серед яких мало належати обсягу і номенклатурі продукції, яку передбачено виробити, та рентабельності. Згідно з логікою такої концепції, збільшення обсягів прибутку підпр-ва, що забезпечувалося підвищенням рентабельності, за умови виконання всіх планових замовлень давало можливість підпр-ву створити власний фонд матеріального заохочення і спрямовувати ці кошти на розширення вир-ва та стимулювання працівників. Цим самим підпр-ва отримували деяку самостійність у прийнятті рішень з організації власного вир-ва. Логічним продовженням таких новацій повинно було стати також надання підпр-вам самостійності у формуванні коопераційних зв'язків за допомогою системи прямих договірних відносин. Усе це також означало, що в економіці країни мала бути запроваджена оплата за використання сусп. ресурсів, а товарно-грошовий обіг і система держ. цін повинні стати осн. інструментами планування.

Усі ці ідеї були викладені Л. у низці публікацій, здійснених у провідних виданнях (зокрема, у статті "План, прибуток, премія", опубл. у газ. "Правда" 1962), а також більш ґрунтовно в доповіді "Про вдосконалення планування й матеріального заохочення роботи промислових підприємств", що була 1962 подана до ЦК КПРС. Концепцію Л. підтримав 1-й заст. голови РМ СРСР А.Косигін, і вона стала офіц. доктриною екон. реформи, що з ініціативи А.Косигіна, на той час уже голови РМ СРСР, була розпочата в СРСР 1965.

Від 1963 працював професором кафедри планування, статистики та обліку екон. ф-ту Харків. ун-ту (нині Харківський національний університет).

Свої погляди на результати здійсненої в СРСР екон. реформи та перспективи її продовження найбільш повно і системно виклав у праці "Економічні методи підвищення ефективності суспільного виробництва" (1970; не раз перевидавалася за кордоном).

Нагороджений медаллю "За доблесний труд у Великій Вітчизняній війні 1941–1945 рр.".

П. у м. Харків.