Бібліографічне посилання: Мицик Ю.А. "ЛІБЕРУМ ВЕТО" [Електронний ресурс] // Енциклопедія історії України: Т. 6: Ла-Мі / Редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. НАН України. Інститут історії України. - К.: В-во "Наукова думка", 2009. - 790 с.: іл.. – Режим доступу: http://www.history.org.ua/?termin=Liberum_veto (останній перегляд: 18.03.2022)
Енциклопедія історії України ( Т. 6: Ла-Мі ) в електронній біблотеці

"ЛІБЕРУМ ВЕТО" (від лат. liberum – вільний – і veto – забороняю) – право депутата сейму зупинити обговорення сеймом того чи ін. питання, а то й роботу сейму взагалі. Становлення цього права було пов'язане з процедурою проходження деяких ухвал у вальному сеймі Речі Посполитої, для прийняття яких вимагалася повна одностайність. Наприкінці 16 ст. (на той час королів. влада ослабла) ця вимога була поширена на всі ухвали. Невдовзі потому право "Л.в." з чисто формального стало фактичним і перетворилося на потужну зброю в руках опозиції, а потім – і реакційних сил, нерідко підтримуваних ззовні. Уперше цим правом скористався 1652 шляхтич В.Сіцінський: у знак незгоди він покинув сейм і, оскільки його право було визнано законним, це призвело до зриву подальшої роботи сейму. "Пом'якшена" формула цього права, коли депутат міг тимчасово припинити сесію до розв'язання спірного питання, отримала назву "sisto activitatem".

Від 2-ї пол. 1660-х рр. право "Л.в." було поширене на воєводські сеймики.

Починаючи з 1573 і до 1763 із 137 вальних сеймів було зірвано або незавершено 53 (40 %). У зв'язку з цим 1764–66 це право було ліквідовано стосовно розгляду екон. питань. Після 1-го поділу Польщі 1772 (див. Поділи Польщі 1772, 1793, 1795) вимоги ліквідувати "Л.в." взагалі посилилися. Чотирирічний сейм 1788–92 прийняв Конституцію Речі Посполитої Третього травня 1791 і в ній запровадив норму прийняття рішень звичайною або кваліфікаційною (^{2/_3, 3/₄}) більшістю голосів. Цим самим "Л.в." повністю було ліквідоване.