Бібліографічне посилання: Храмов Ю.О. ЛІФШИЦЬ Ілля Михайлович [Електронний ресурс] // Енциклопедія історії України: Т. 6: Ла-Мі / Редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. НАН України. Інститут історії України. - К.: В-во "Наукова думка", 2009. - 790 с.: іл.. – Режим доступу: http://www.history.org.ua/?termin=Lifshits_I_M (останній перегляд: 18.03.2022)
Енциклопедія історії України ( Т. 6: Ла-Мі ) в електронній біблотеці

ЛІФШИЦЬ Ілля Михайлович (13.01.1917(31.12.1916)–23.10. 1982) – фізик-теоретик. Академік АН УРСР (1967), академік АН СРСР (1970). Н. в м. Харків у сім'ї лікаря, проф. Михайла Ілліча Ліфшиця. Брат Є.Ліфшиця. Змалку писав вірші, грав на фортепіано. 1936 закінчив Харків. ун-т (нині Харківський національний університет). Від 1937 працював у Харків. фізико-тех. ін-ті (ХФТІ). 1938 закінчив Харків. механіко-машинобудівний ін-т (нині Нац. технічний ун-т "Харківський політехнічний інститут"). 1941 став зав. відділом ХФТІ, водночас з травня 1944 займав посаду зав. кафедри Харків. ун-ту. 1948 став чл.-кор. АН УРСР. 1960 був обраний чл.-кор. АН СРСР. Від 1964 – професор кафедри квантової теорії (з 1978 – кафедри фізики низьких температур) фізичного ф-ту Московського університету. 1968 – зав. відділу в Ін-ті фізичних проблем АН СРСР. Від 1969 мешкав у м. Москва.

Дослідження стосуються теорії твердого тіла, гол. чин. заг. теорії конденсованого стану речовини. Встановив зв'язок між спостережувальними властивостями металів і геометрією та топологією їхньої поверхні Фермі, висунув ідею відтворення енергетичного спектра конденсованих тіл за експериментальними даними й обґрунтував можливість розв'язання такої задачі. У результаті спільно з учнями 1954–65 побудував сучасну електронну теорію металів.

Уперше проаналізував енергетичний спектр кристалів з дефектами, відкрив локальні та квазілокальні рівні, розробив термодинаміку шаруватих і ниткоподібних структур. Побудував теорії процесу двійникування та дифузійно-в'язкої течії полікристалічних тіл. З'ясував кінетику руйнування надпровідного стану магнітним полем та електричним струмом, простежив кінетику фазових переходів 2-го роду та кінетику переходу металу з надпровідного стану в нормальний під дією магнітного поля. Передбачав фазовий перехід 2½ роду (1960) та з О.Андрєєвим – квантову дифузію (1969). Є одним із творців теорії невпорядкованих систем, сучасної динамічної теорії твердого тіла та фізики квантових кристалів. Дослідження присвячено також статистичній термодинаміці полімерів.

Створив наук. школу (М.Азбель, М.Каганов, Е.Канер, А.Косевич, В.Песчанський, С.Гредескул, Л.Пастур, О.Андрєєв та ін.).

Лауреат премії ім. Ф.Саймона (1962), Ленінської премії (1967), Держ. премії СРСР у галузі н. і т. (1967), премії ім. Л.Мандельштама, Держ. премії УРСР у галузі н. і т. (1986, посмертно).

Опублікував бл. 250 наук. праць.

П. у м. Москва, похований на Троєкуровому кладовищі.