Бібліографічне посилання: Удод О.А. ЛИХАЧОВ Микола Петрович [Електронний ресурс] // Енциклопедія історії України: Т. 6: Ла-Мі / Редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. НАН України. Інститут історії України. - К.: В-во "Наукова думка", 2009. - 790 с.: іл.. – Режим доступу: http://www.history.org.ua/?termin=Likhachov_M_P (останній перегляд: 18.03.2022)
Енциклопедія історії України ( Т. 6: Ла-Мі ) в електронній біблотеці

ЛИХАЧОВ Микола Петрович (12.04.1862–14.04.1936) – рос. історик, археограф, палеограф, мистецтвознавець, бібліограф, колекціонер. Дійсний член АН СРСР (1925). Н. в м. Чистополь (нині місто в Татарстані, РФ). Походив з рос. дворянського роду. 1880 закінчив із золотою медаллю г-зію в Казані (нині столиця Татарстану). Навч. на історико-філол. ф-ті Казанського ун-ту (1880–84). Ще студентом почав вивчати спеціальні історичні дисципліни, займався проблемами пошуку архів. документів. 1881 став членом Т-ва археології, історії, етнографії при Казанському ун-ті. Після закінчення ун-ту був залишений при кафедрі рос. історії для підготовки до професорського звання. 1888 видав працю "Разрядные дьяки 16 века", яку захистив у Казанському ун-ті на ступінь магістра рос. історії. 1890 ця робота була удостоєна Уваровської премії. 1891 опублікував дослідження "Бумага и древнейшие бумажные мельницы в Московском государстве", що стала в 1892 докторською дисертацією. Від 1892 викладав в Петерб. археол. ін-ті. 1902–14 працював пом. дир. Публічної бібліотеки (Санкт-Петербург). Поглиблено займався бібліографією, вивчав і вів пошуки б-ки та архівів моск. царів. Зібрав колекцію великої наук. цінності (рукописи, акти 17–18 ст., ікони, монети, картини). За працю "Материалы для истории русского иконописания" отримав велику золоту медаль Рос. археол. т-ва (1908). 1913 колекцію ікон продав рос. імп. Миколі II, на отримані гроші добудував третій поверх будинку для зберігання своїх колекцій. 1914–17 займався створенням із власної колекції Музею історії документа. Започаткував першу в Росії кафедру дипломатики. Протягом десятиріч збирав сфрагістичний (див. Сфрагістика) альбом (перший випуск побачив світ 1928).

Був членом: Археогр. комісії, Рос. бібліографічного т-ва, Рос. генеалогічного т-ва, Італ. бібліографічного т-ва та ін. 1901 обраний чл.-кор. Петерб. АН (з 1914 – Петрогр., з 1917 – Рос. АН), а 1925 – дійсним членом АН СРСР.

Після Російської революції 1917–1918 реорганізував свою колекцію в палеографічний кабінет Петрогр. археол. ін-ту. 1925 став дир. Музею палеографії АН СРСР, утвореного на базі палеографічного кабінету.

Під час радикальної "перебудови" системи наук. установ у СРСР, що розпочалася 1929, були сфабриковані "Академічна справа", "Справа академіка С.Ф. Платонова", заарештовані академіки Є.Тарле, М.Любавський та ін. 28 січня 1930 був заарештований і Л. 1931 його виключили з АН СРСР й засудили на заслання до Астрахані (нині місто в РФ). Його особисте майно й колекція були вилучені й передані в Ермітаж, Рос. музей, Архів Ленінгр. від-ня Інституту історії. 1933 його звільнили від покарання. Після повернення в Ленінград (нині м. С.-Петербург) працював за договорами, був позбавлений можливості публікувати свої праці.

П. у м. Ленінград. Похований на Смоленському кладовищі.

Реабілітований посмертно 8 серпня 1967, відновлений у званні академіка 1968.

Наук. спадщина Л. (понад 200 наук. робіт) не втратила свого значення й дотепер. Його кращі твори використовуються як джерело цінних свідчень і матеріалів. Його концепції про "документальне джерелознавство історії" та "історичне джерелознавство" вважаються такими, що ґрунтуються на міцному фундаменті фактів.