Бібліографічне посилання: Прилуцький В.І. ЛИПА Юрій Іванович [Електронний ресурс] // Енциклопедія історії України: Т. 6: Ла-Мі / Редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. НАН України. Інститут історії України. - К.: В-во "Наукова думка", 2009. - 790 с.: іл.. – Режим доступу: http://www.history.org.ua/?termin=Lipa_Yu_I (останній перегляд: 18.03.2022)
Енциклопедія історії України ( Т. 6: Ла-Мі ) в електронній біблотеці

ЛИПА Юрій Іванович (05.06, за ін. даними, 22.04.1900–20.08. 1944) – громад. і політ. діяч, лікар, письменник, публіцист. Один з ідеологів укр. націоналізму. Син І.Липи. Питання про те, де народився Л. – в Одесі (як зазначається в більшості довідок про нього) чи в Полтаві(як написав він сам в одній з анкет), а також, хто є його матір'ю – перша дружина батька Марія Булдовська чи друга – Марія Шепель-Шепеленко, поки що достеменно не з'ясовано. Від 1902 жив в Одесі. Закінчивши г-зію, поступив на юрид. ф-т Новорос. ун-ту в Одесі. 1917 став редактором час. "Вісник Одеси", почав писати власні твори, які друкував у заснованому разом з батьком вид-ві "Народний стяг" (брошури: "Союз визволення України", "Королівство Київське по проекту Бісмарка", "Носіть свої відзнаки", "Гетьман Іван Мазепа"). Наприкінці 1917 вступив до 1-го пластунського куреня Одес. гайдамацької дивізії, організованої полк. І.Луценком і підполк. В.Змієнком. Брав участь у грудневих 1917 та січневих 1918 боях із більшовицькими загонами на вулицях Одеси.

1918, після вступу до міста австро-нім. військ (див. Австро-німецьких військ контроль над територією України 1918), став заст. командира Одес. "Січі" Т.Янова. Продовжував свою редакторську і літ. діяльність. У листопаді 1918 організував студентську сотню, що допомагала військам Директорії Української Народної Республіки здобути Одесу.

Наприкінці 1918 разом з батьком залишив Одесу. Наступного року продовжив навчання на юрид. від-ні Укр. держ. ун-ту в Кам'янці-Подільському (див. Кам'янець-Подільський державний університет), потім переїхав до Станіслава (нині м. Івано-Франківськ) і далі до Львова. Восени 1920 емігрував до Польщі. Мешкав у таборі для інтернованих формувань Армії Української Народної Республіки в Тарнові (нині м. Тарнув, Польща). Продовжував писати, працював у відділі преси і пропаганди Державного центру УНР на еміграції. Став одним із засновників літературно-мистецького т-ва "Сонцесвіт". На поч. 1922 переїхав до Львова, а потім – до батька у с-ще Винники (нині місто, підпорядковане Львів. міськраді). Восени 1922 за порадою батька вступив на мед. ф-т Познанського ун-ту. Водночас із навчанням брав активну участь у літ. житті укр. еміграції, друкувався в часописах "Митуса", "Літературно-науковий вістник" (з 1933 – "Вістник", співпрацював з його редактором Д.Донцовим), в ін. виданнях, займався перекладацькою роботою. По закінченні університетського курсу навчання деякий час стажувався в Данцигу (нині м. Гданськ, Польща). Від 1928 замешкав у Варшаві. Цього ж року пройшов річний курс підготовки у Школі військ. підхорунжих Польс. армії. 1929 закінчив Вищу школу політ. наук при Варшавському ун-ті. Цього ж року спільно з Є.Маланюком заснував у Варшаві групу укр. митців і письменників "Танк". Деякий час стажувався в Лондоні (Велика Британія). 1933 ініціював створення літ. групи "Варяг" та ж. "Ми". Після окупації Польщі вермахтом (див. Друга світова війна) разом із Л.Биковським, В.Садовським, І.Шовгенівим та В.Щербаківським створив у Варшаві Укр. чорномор. ін-т, що вивчав і прогнозував політичні та економічні проблеми, які постануть перед Україною після здобуття нею незалежності. З метою перемістити цей ін-т до Одеси 1942 відвідав рідне місто, що було на той час окуповане румунами (див. також Трансністрія).

У цілому написав бл. 200 різноманітних творів: книг, статей, рецензій, перекладів (зокрема Р.-М.Рільке, Й.-Ф.Гельдерліна, Ж.Роденбаха). Серед них поетичні збірки: "Світлість" (1925), "Суворість" (1931), "Вірую" (1938); роман "Козаки в Московії" (1931) та ін. Найбільш відомий суспільно-політ. твір – трилогія "Призначення України" (1938), "Чорноморська доктрина", "Розподіл Росії" (обидві – 1941). Опублікував також дослідницькі праці про лікувальні властивості рослин: "Фітотерапія" (1933), "Цілющі рослини в давній і сучасній медицині" (1937), "Ліки під ногами" (1943).

На початку літа 1943 разом із дружиною Галиною Захарясевич і двома доньками переїхав до м. Яворів. Працював там лікарем. Був одним з активних учасників боротьби Української повстанської армії. Відмовився очолити проектований нім. владою і підконтрольний їй маріонетковий укр. уряд (який так і не був створений), а також відмовився емігрувати на Захід у зв'язку з наступом військ Червоної армії (див. Радянська армія). Від липня 1944 – інструктор 1-ї старшинської школи УПА, член Української головної визвольної ради. Надавав мед. допомогу жителям сіл і воїнам УПА.

Захоплений 19 серпня 1944 органами НКВС УРСР у с. Іваники, наступного дня закатований у с. Шутова (нині обидва села Яворівського р-ну).

Його тіло було поховане мешканцями с. Бунів (нині село Яворівського р-ну Львів. обл.) на місц. цвинтарі.

У с. Бунів на фасаді місц. середньої школи встановлено меморіальну дошку з його барельєфом. 2008 відкрито новозбудовану лікарську амбулаторію його імені, а в її приміщенні створено його кімнату-музей.

У центрі м. Яворів на вшанування пам'яті Л. споруджено меморіальний комплекс.

В Одесі одна з вулиць носить ім'я Івана та Юрія Лип.