Бібліографічне посилання: Баран В.Д. ЛІТОПИСНІ ПЛЕМЕНА [Електронний ресурс] // Енциклопедія історії України: Т. 6: Ла-Мі / Редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. НАН України. Інститут історії України. - К.: В-во "Наукова думка", 2009. - 790 с.: іл.. – Режим доступу: http://www.history.org.ua/?termin=Litopisni_plemena (останній перегляд: 18.03.2022)
Енциклопедія історії України ( Т. 6: Ла-Мі ) в електронній біблотеці

ЛІТОПИСНІ ПЛЕМЕНА – термін, що вживається істориками для означення тих слов'ян. союзів племен, які згадані літописцем у "Повісті временних літ". Загалом літописець подає більше 25 їхніх найменувань. Частина з них згадується у певній послідовності – в складі груп, що виокремлюються літописцем за геогр. принципом. Порядок їх згадування такий: 1) подунайські племена – моравани, чехи, білі хорвати, серби, хорутани; 2) племена, які жили на землях біля р. Вісла, а це – ляхи й племена, що від них пішли, – віслянські поляни, лютичі, мазовшани, поморяни; 3) племена, що жили на сході загальнослов'ян. ареалу побутування, тобто східнослов'ян. племена, – поляни, древляни, дреговичі, полочани, ільменські словени, сіверяни. Потім, у ін. місці "Повісті..." (у недатованій частині), згадуються імена племен: дуліби, бужани, волиняни, уличі, тиверці, хорвати, кривичі, радимичі, в'ятичі.

Ґрунтуючись на твердженні "Повісті временних літ", що всі ці племена "мали ж свої обичаї та закони предків своїх і заповіти, кожне – свій норов", вчені припускають, що як об'єднання ці племена становили собою етнополітичні та територіальні утворення.

Згідно з даними археології, усі східнослов'ян. племена, які жили на землях, що є нині територією України, треба вважати носіями близьких за своїми ознаками археологічних культур – райковецької культури, волинцівської культури та роменської культури, на території Росії та Білорусі – носіями культур, синхронних із уже перерахованими. Археологами встановлено, що територія поширення волинцівської та роменської к-р збігається з територією мешкання сіверян, райковецька к-ра покриває територію проживання всіх правобереж. слов'ян від Дніпра до приток Вісли – Зх. Бугу і Сяну. Проте виділити в межах цього регіону пам'ятки, які належали б тому чи ін. з Л.п. Правобережної України, поки що не вдається. Такі спроби були більш успішними для пн. племен на території Росії та Білорусі, там знайдено додаткові елементи для розрізнення – пам'ятки балтського та угро-фінського субстратного населення, яке було інтегроване прийшлими туди слов'янами. Найбільш виразними етногр. племінними ознаками багатьох тамтешніх племен виявилися жін. прикраси.

За відомостями араб. автора 10 ст. ал-Масуді, у 3-й чв. 1 тис. на території Волині і Верхнього Подністров'я існував племінний союз правобережних племен, що утворився навколо дулібів-волинян на чолі з князем Маджаком. Деякі історики вважають, що цей союз як об'єднання був початковим етапом слов'ян. державності на території України. Невдовзі під ударами аварів він розпався. Державотворчі процеси на східнослов'ян. землях поновилися в 9 ст. в Середньому Подніпров'ї, основною їх рушійною силою стали поляни разом з норманськими дружинами, що на чолі з князями Рюриковичами прийшли в тутешні краї. Саме завдяки їх спільним зусиллям навколо Києва сформувалася східнослов'ян. д-ва Київська Русь.