Бібліографічне посилання: Вронська Т.В.
ЛИТВИНЕНКО Іван Данилович [Електронний ресурс] // Енциклопедія історії України: Т. 6: Ла-Мі / Редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. НАН України. Інститут історії України. - К.: В-во "Наукова думка", 2009. - 790 с.: іл.. – Режим доступу: http://www.history.org.ua/?termin=Litvinenko_I_D (останній перегляд: 18.03.2022)
Енциклопедія історії України ( Т. 6: Ла-Мі ) в електронній біблотеці
ЛИТВИНЕНКО ІВАН ДАНИЛОВИЧ
 |
ЛИТВИНЕНКО Іван Данилович (1891 – п., імовірно, 1947) – військ. діяч, полковник Армії Української Народної Республіки. Н. в с. Хоружівка (нині село Недригайлівського р-ну Сум. обл.). З початком Першої світової війни був мобілізований до армії. Навч. у шк. прапорщиків. Отримав 1-й офіцерський чин. За часів Української Центральної Ради командував куренем Київ. охоронного полку, 1919 – у Дієвій армії УНР – керував 1-м Запорізьким полком ім. Дорошенка. 1920 – повноважний представник Головного отамана С.Петлюри на переговорах з генерал-лейтенантом П.Врангелем щодо об'єднання сил у боротьбі з більшовицькими військами. Від 1920 – в еміграції в Польщі, брав активну участь у діяльності Українського центрального к-ту у Варшаві. 1921 служив в охороні Гол. отамана, очолюваній М.Чеботарівим. Не припинив своєї співпраці з останнім і надалі, будучи в розвідці Державного центру УНР на еміграції. 1928–35 очолював розвідувальні пункти на Волині; мешкав у Варшаві, Каліші, Холмі (нині м. Хелм, усі в Польщі). Після окупації УРСР (див. Друга світова війна) з жовтня 1941 проживав на Рівненщині. Від вересня 1943 – начальник розвідувального відділу штабу Поліської Січі отамана Т.Бульби (Т.Боровця); у листопаді 1944 за завданням Української повстанської армії переправлений до Львова, де намагався легалізуватися під прізвищем Солончак. У березні 1945 заарештований спецгрупою НКРБ УРСР, але після першого допиту випущений з ув'язнення для проведення подальшого оперативного спостереження. Від січня 1946 працював художником-оформлювачем Львівського будинку архітектора, продовжував підтримувати зв'язки з самостійницьким підпіллям. 6 черня 1946 знову заарештований. 12 грудня 1946 засуджений до смерті. Страчений у м. Київ. Дж.: Визвольні змагання очима контррозвідника (документальна спадщина Миколи Чеботаріва). К., 2003; Тинченко Я. Офіцерський корпус Армії Української Народної Республіки (1917–1921): Біографічний довідник, кн. 1. К., 2007. |