Бібліографічне посилання: Кучерук О.С. ЛІВИЦЬКИЙ Микола Андрійович [Електронний ресурс] // Енциклопедія історії України: Т. 6: Ла-Мі / Редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. НАН України. Інститут історії України. - К.: В-во "Наукова думка", 2009. - 790 с.: іл.. – Режим доступу: http://www.history.org.ua/?termin=Livitsky_M_A (останній перегляд: 18.03.2022)
Енциклопедія історії України ( Т. 6: Ла-Мі ) в електронній біблотеці

ЛІВИЦЬКИЙ Микола Андрійович (псевдоніми – Богдан Войнарович, Тиміш Сотниченко, В.Ткач, М.Платковський, М.Євшанський та ін.; 22(09).01.1907–08.12.1989) – держ., громад. і політ. діяч, президент УНР в еміграції (1967–89). Н. в м. Жмеринка. Син А.Лівицького. Вчився в 1-й Укр. шк. ім. Шевченка (м. Київ). 1920 разом з батьком – на той час головою Ради народних міністрів Української Народної Республіки – виїхав за кордон. Середню освіту продовжив здобувати на матуральних курсах у Празі (Чехословаччина) при Українській господарській академії. Закінчив Вищу торг. школу (Варшава), економічно-соціальний ф-т Женевського ун-ту, отримав ступінь магістра комерційних наук. Був активістом студентського руху, обирався головою (першим) новоствореної студентської корпорації "Запоріжжя" (Варшава). Брав участь у з'їздах Центрального союзу українського студентства, був одним з видавців час. "Студентський голос" (1927–28, Варшава). Від 1931 – постійний секретар делегації уряду УНР при Лізі Націй. Спец. кореспондент ж. "Тризуб" у Женеві (Швейцарія), кер. женевської філії Укр. пресового бюро. 1937 призначений нач. канцелярії прем'єр-міністра уряду УНР в еміграції. 1938–39 за дорученням уряду УНР в еміграції перебував у Карпатській Україні з метою координації дій її уряду й адміністрації з екзильним урядом УНР. У роки Другої світової війни деякий час жив у Варшаві, а 1942 переїхав до Києва для налагодження там політичної роботи. Невдовзі потому був ув'язнений гестапо. Після II світ. війни продовжував політ. діяльність. Брав участь у створенні Українського національно-державного союзу (УНДС) на еміграції. Займав посади заст. (1946) і голови УНДС (1951). Від 1948 – член Укр. нац. ради (УНРада), з 1954 (і до 1967) – кер. ресорту (відділу) закордонних справ УНРади, з 1957 – також голова виконавчого органу УНРади та міністр закордонних справ. 1967 обраний Президентом УНР в еміграції. За роки президентства відвідав багато країн укр. поселення, мав численні зустрічі з політиками різних країн та міжнар. орг-ціями, брав участь у міжнар. конгресах тощо.

Автор багатьох статей в укр. галицькій та еміграційній періодиці, у виданнях США та ін. країн.

П. у м. Філадельфія (США). Похований на укр. цвинтарі церкви св. Андрія в Бавнд-Бруці (шт. Нью-Джерсі, США).