Бібліографічне посилання: Гуржій О.І. ЛІВОБЕРЕЖНА УКРАЇНА, Лівобережжя [Електронний ресурс] // Енциклопедія історії України: Т. 6: Ла-Мі / Редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. НАН України. Інститут історії України. - К.: В-во "Наукова думка", 2009. - 790 с.: іл.. – Режим доступу: http://www.history.org.ua/?termin=Livoberezhna_Ukraїna (останній перегляд: 18.03.2022)
Енциклопедія історії України ( Т. 6: Ла-Мі ) в електронній біблотеці

ЛІВОБЕРЕЖНА УКРАЇНА, Лівобережжя – 1) загальноприйнятий історично-геогр. термін, який вживається, гол. чин., для означення укр. земель (у різні часи, проте, не однакових за заг. площею) на лівому березі Дніпра;

2) у серед. 17 ст. так називали ту частину Укр. козац. д-ви (див. Гетьманщина), яка 1654 на правах автономії ввійшла до складу Рос. д-ви й офіційно виділилася у своїх територіальних межах унаслідок Андрусівського договору (перемир'я) 1667. Охоплювала сучасні Чернігівську область, Полтавську область, зх. р-ни Сумської області, лівобереж. частини Київської області та Черкаської області, пн. регіон Дніпропетровської області. У політично-адм. відношенні до неї тяжів Київ з невеликою (до 3-х верст) навколишньою територією на Правобережжі. За Нового часу щодо Л.У. застосовували також назви: Малоросія, Малорос. край, а також Гетьманщина (напівофіційно). Після ліквідації царизмом гетьманату інституту (1764), автономного суспільно-політ. устрою (1781) і козац. полків (1783) Л.У. стала окремим краєм, який 1796 отримав статус однієї з губерній Російської імперії і був названий Малоросійською губернією. Губернія мала у своєму складі Київське намісництво (без Києва, який був адм. центром Київської губ.), Новгород-Сіверське намісництво та Чернігівське намісництво, а також Костянтиноградський, Кременчуцький і Полтавський повіти Катеринославського намісництва. 1802 Малорос. губ було ліквідовано. Натомість утворено Чернігівську губернію і Полтавську губернію.