Бібліографічне посилання: Усенко І.Б. ЛОБОДА Микола Іванович [Електронний ресурс] // Енциклопедія історії України: Т. 6: Ла-Мі / Редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. НАН України. Інститут історії України. - К.: В-во "Наукова думка", 2009. - 790 с.: іл.. – Режим доступу: http://www.history.org.ua/?termin=Loboda_M_I (останній перегляд: 18.03.2022)
Енциклопедія історії України ( Т. 6: Ла-Мі ) в електронній біблотеці

ЛОБОДА Микола Іванович (10. 05(28.04).1894 – листопад 1941) – освіт. діяч, суспільствознавець. Н. в м. Київ, у сім'ї звільненого в запас старшого унтер-офіцера. Його дід по батьковій лінії належав до селян Седлецької губ. 1904–12 навч. в 2-й Київ. г-зії. По її закінченні поступив до Київ. ун-ту. 1913 одружився з Марією В'ячеславівною Чолганською (у 1920-х рр. була актрисою Київ. оперного театру, потому співала в Москві). Писав вірші. Бл. 1917 закінчив історико-філол. ф-т Київ. ун-ту й деякий час, імовірно, вчителював. Входив до Т-ва вчителів-інтернаціоналістів (перша рад. освітянська профспілкова орг-ція, її осередки створювалися невдовзі після Жовтневого перевороту в Петрограді 1917 як альтернатива Всерос. вчительському союзу). Член РКП(б). Від 1919 (і, ймовірно, до приходу поляків у травні 1920; див. Польсько-радянська війна 1920) працював зав. Київського губернського відділу нар. освіти. Займався реформуванням вищої і середньої освіти в комуніст. дусі. 1921 призначений ректором створеного замість закритого владою Київ. ун-ту (нині Київський національний університет імені Тараса Шевченка) Вищого ін-ту нар. освіти в Києві (нині Національний педагогічний університет імені М.П. Драгоманова). Викладав в ін-ті історію класової боротьби, історію соціаліст. руху та історію РКП(б) і КП(б)У. Наприкінці 1921 очолював київ. підкомісію радянсько-польс. комісії, яка, згідно з умовами Ризького мирного договору між РСФРР і УСРР та Польщею 1921, вирішувала питання повернення Польщі культ. цінностей (у рамках цієї роботи співпрацював з Д.Багалієм та М.Василенком). 1922 був також членом Президії (з жовтня), згодом – головою Президії (з грудня) і водночас (з листопада) головою бюро Секції наук. працівників Київ. губернської профспілки працівників освіти. Відігравав помітну роль у київ. сусп. житті. За спогадами його близького друга – О.Оглоблина, Л. разом з дружиною регулярно організовував домашні вечірки для знайомих учених і митців, і ці вечірки мали широку популярність. Був активним учасником внутрішньопартійної боротьби в науково-освітніх закладах. 1924 після одного з конфліктів був переведений до Москви на посаду секретаря центр. бюро Секції наук. співробітників. 1928 опублікував працю "Очерки по истории классовой борьбы в России: Эпоха промышленного и финансового капитализма". У період нової хвилі внутрішньопартійної боротьби був виключений – за свідченням Л.Левитського, як активний троцькіст (див. Л.Троцький) – з ВКП(б) і засланий. Достовірних відомостей про подальшу діяльність Л. поки що не знайдено; за даними деяких джерел, він працював економістом міжрайторгу в м. Рибінськ Івановської пром. обл. (нині місто Ярославської обл., РФ).

24 березня 1936 заарештований за звинуваченням у контрреволюц. діяльності. 21 вересня 1936 Особлива нарада при НКВС СРСР засудила його до 5 років позбавлення волі. Покарання почав відбувати (з 29 жовтня 1936) у Воркуті (нині місто в Республіці Комі, РФ). 24 березня 1941 звільнений. 16 листопада 1941 повторно заарештований і невдовзі без суду розстріляний в м. Александров Івановської обл. (нині місто Владимирської обл., РФ).

Реабілітований щодо сфальсифікованих звинувачень, інкримінованих йому 1936, у жовтні 1989.