Бібліографічне посилання: Ісаєвич Я.Д. ЛОЗІНСЬКИЙ Владислав [Електронний ресурс] // Енциклопедія історії України: Т. 6: Ла-Мі / Редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. НАН України. Інститут історії України. - К.: В-во "Наукова думка", 2009. - 790 с.: іл.. – Режим доступу: http://www.history.org.ua/?termin=Lozinsky_V (останній перегляд: 18.03.2022)
Енциклопедія історії України ( Т. 6: Ла-Мі ) в електронній біблотеці

ЛОЗІНСЬКИЙ (Łoziński) Владислав (псевдоніми – Wojtek ze Smolnicy, Hizop Ziólka та ін.; 29.03.1843–20.05.1913) – польс. історик звичаїв і побуту, письменник, журналіст, колекціонер мистецьких пам'яток. Депутат Галицького крайового сейму та австрійс. парламенту 1883–89, член верхньої палати австрійс. парламенту (з 1902). Н. в с. Опари (нині село Дрогобицького р-ну Львів. обл.). Навчаючись у г-зії в м. Самбір, посилав дописи до віденських і львів. газет. 1862 закінчив г-зію й вступив до Львів. ун-ту. 1868 закінчив ун-т. До 1870 редагував (почав це робити ще в студентські роки) львів. ліберально-демократ. газ. "Dziennik Literacki". Від 1871 працював у ін-ті Оссолінеум. 1873–89 редагував офіціозний час. "Gazeta Lwowska" . Літературно-наук. додаток цього часопису перетворив на самостійний престижний місячник "Przewodnik Naukowy і Literacki". Популяризував у пресі питання охорони мистецьких пам'яток Львова і зелених насаджень у місті, писав огляди театрального життя.

Співзасновник (1886) і заст. голови (1891–97) Істор. т-ва у Львові. Від 1891 – член Академії знань у Кракові. Почесний д-р Львів. ун-ту (нині Львівський національний університет; 1900), почесний громадянин Львова (1907), чл.-кор. Центр. археол. комісії у Відні та Худож. ради при мін-ві віросповідань і освіти Австрії.

Як науковець сформувався під впливом К.Шайнохи, Ю.Шуйського, К.Ліске (останній був його кузеном). Першою його фаховою публікацією було введення до наук. обігу двох документів молдов. господарів з історії торгівлі Львова. На підставі матеріалів із львів. архівів створив монографії "Львівське золотарство в давні часи (1384–1640)" (1889), "Львівський патриціат і міщанство в ХVI–ХVII ст." (1890, 1892). У цих книгах колоритно описав щоденний побут львів. міщан, нерідко надмір ідеалізоване. Присвятив нарис запискам крамаря-українця П.Кунащака. В цілому національно-культ. життя львів. українців висвітлював схематично, не раз, однак, підкреслював велике значення для міста і регіону того, що у Львові "був єпископ, були Ставропігія, друкарня і школа". Від вивчення побуту міськ. верхівки перейшов до джерельних студій арх-ри та скульптури ("Львівське мистецтво у XVI і XVII ст.", 1898). У праці "Правом і безправ'ям: Звичаї на Червоній Русі за панування Зиґмунта III" (1-ше вид. – 1903) зобразив шляхетську анархію в Галичині, суд. тяганину, напади ("наїзди") шляхтичів на маєтки сусідів. Переконливості його тексту надавали численні цитати із суд. актів. У книзі "Польське життя в давніх віках" (1-ше вид. – 1907) дав опис укріплених дворів, палаців, меблів, зброї, килимів, ювелірних виробів. До шляхетської верстви ставився критично, наголошував, що зовн. блиск магнатських дворів часто поєднувався з примітивністю матеріальної та духовної к-ри. Його істор. працям властива художність викладу, для її досягнення він інколи не зупинявся перед неточностями в цитуванні. Не завжди коректно тлумачив джерела, крім того, спираючись на архіви, як правило, ігнорував доробок попередників.

Написав чимало літ. творів на істор. теми, у них нерідко порушував питання польсько-укр. взаємин ("Перші галичани", "Чорні години", "Азарти" та ін.). Популярність здобули оповідання "Бусовиська Богородиця" (1892), пригодницько-фантастичні повісті "Скарб ватажка" (1875), "Око пророка" (1899), згодом перекладені укр. мовою.

Зібрав велику колекцію мистецьких та ремісничих виробів. Частину її заповів місту, іншу, як і його будинок, викупив львів. магістрат. Невдовзі у будинку Л. і значною мірою на базі збірок Л. було створено Львівську галерею мистецтв.

П. у м. Львів.