Бібліографічне посилання: Шип Н.А. ЛУКАШЕВИЧ Василь Лукич [Електронний ресурс] // Енциклопедія історії України: Т. 6: Ла-Мі / Редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. НАН України. Інститут історії України. - К.: В-во "Наукова думка", 2009. - 790 с.: іл.. – Режим доступу: http://www.history.org.ua/?termin=Lukashevych_V_L (останній перегляд: 18.03.2022)
Енциклопедія історії України ( Т. 6: Ла-Мі ) в електронній біблотеці

ЛУКАШЕВИЧ Василь Лукич (бл. 1783 – 16.10.1866) – громад. і політ. діяч, меценат, землевласник. По батьковій лінії походив з давнього козацько-старшинського роду (див. Лукашевичі). Закінчив Пажеський корпус при Імператорському дворі (1803). Згодом працював перекладачем, спочатку в Колегії закордонних справ, потім – у мін-ві внутр. справ. Від 1809 – хорунжий, з 1811 – в. о. предводителя дворянства Переяслав. пов. Полтавської губернії, з 1812 – предводитель дворянства цього ж повіту. Того ж року на доброчинні пожертви меценатів заснував повітове уч-ще й став його почесним наглядачем. Під впливом наполеонівської (див. Наполеон I) пропаганди плекав надію на відновлення автономії Гетьманщини, скасованої імп. Катериною II. Під час Війни 1812 утримував власним коштом військові лазарети (у них було надано мед. допомогу бл. 7 тис. осіб), сформував краще в усій Полтав. губ. народне ополчення, після вторгнення франц. війська в Москву закликав дворян до заг. озброєння. Обирався предводителем дворянства Переяслав. пов. також 1818, 1820 і 1823.

Брав участь у громадсько-політ. русі. Зблизився з полтав. масонською (див. Масонство) ложею "Любов до істини" (заснована навесні 1818 М.Новіковим – нач. канцелярії малорос. генерал-губернатора кн. М.Репніна; її членами були, зокрема, С.Кочубей, В.Тарновський, І.Котляревський, орг-ція ставила за мету піднесення політ. свідомості укр. дворянства і встановлення респ. форми держ. устрою). Невдовзі через незгоду з М.Новіковим перейшов до київ. "З'єднаних слов'ян" масонської ложі. Наприкінці січня 1826 за підозрою у зв'язках з декабристами (див. Декабристів рух), зокрема полтав. управою "Союзу благоденства", був заарештований і ув'язнений у Петропавловську фортецю. Згідно з наказом імп. Миколи I, йому дозволено було писати, а утримувати його повинні були "добре й там, де краще". Під час слідства його звинуватили також у заснуванні таємного Малоросійського товариства. Л. категорично відкинув ці звинувачення, а членство в ложі "Любов до істини" пояснив юнацькою романтикою, принадністю гуманної масонської етики. За браком доказів його звільнили й дали дозвіл (15 липня 1826) мешкати під наглядом поліції у власному маєтку в Борисполі.

Не раз відзначався монаршими нагородами (ордени св. Володимира 4-го ст. та св. Анни 2-го ст.), мав кілька подяк від дворянства, Малоросійської колегії за доброчинну діяльність.

П. у м-ку Бориспіль (нині місто Київ. обл.), похований на Книшовому цвинтарі.