Бібліографічне посилання: Верменич Я.В. ЛУКІВ [Електронний ресурс] // Енциклопедія історії України: Т. 6: Ла-Мі / Редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. НАН України. Інститут історії України. - К.: В-во "Наукова думка", 2009. - 790 с.: іл.. – Режим доступу: http://www.history.org.ua/?termin=Lukiv_smt (останній перегляд: 18.03.2022)
Енциклопедія історії України ( Т. 6: Ла-Мі ) в електронній біблотеці

ЛУКІВ (1557–1946 – Мацеїв) – с-ще міськ. типу Турійського р-ну Волинської області. Розташов. за 2 км від залізничної ст. Мацеїв. Населення 3,0 тис. осіб (2005).

Село Л. відоме з поч. 16 ст. На той час було адміністративно підпорядковане Холмській землі. 1510 датується згадка про луківську парафіяльну церкву, що знаходилася на теренах Любомльського староства і належала до любомльської протопопії.

Перша письмова згадка про с-ще датована 1537. Його власниками були представники волин. роду Матвієвських. 1557 ополячений Станіслав Матвієвський звернувся до короля польс. і вел. кн. литов. Сигізмунда II Августа з проханням поміняти прізвище на Мацейовський, заснувати на землях Лукова містечко і назвати Мацейовим. Король дав дозвіл на перейменування Лукова на Мацеїв, селище здобуло статус містечка та магдебурзьке право, можливість проводити ярмарки і збудувати замок.

1568 місто від Станіслава Мацейовського перейшло до кн. Андрія Вишневецького. Після смерті 1594 доньки кн. А.Вишневецького – Ганни – Мацеїв перейшов до рук її чоловіка Миколи Сапєги та їхнього сина Фридерика, пізніше, у 1630-х рр., до дружини останнього – Єви Сапежиної.

1680 Мацеїв придбав Атаназій Мьончинський. За звитяги в обороні Відня від турків 1683 (див. Віденська битва 1683) А.Мьончинський отримав у нагороду від польс. короля Яна III Собеського Луцьке староство (див. Староство), а пізніше обійняв уряд волин. воєводи. У 18 ст. маєток Мьончинських "Мацейовщина" виріс до 20 сіл, за рахунок них утримувався палац, що родина збудувала в гол. своїй резиденції на місці старого замку (його спроектував архітектор із Дрездена М.-Д.Пеппельман). Поруч з палацом був створений "англійський" парк (зберігся донині; про колиш. замок нагадують оборонні рови з водою).

Після 3-го поділу Польщі 1795 (див. Поділи Польщі 1772, 1793, 1795) Мацеїв відійшов до Російської імперії. Від 1796 – у складі Волинської губернії. 1838 в ньому було 279 дворів і мешкало бл. 2 тис. осіб. Згодом він утратив статус міста і де-факто перетворився на містечко Ковельського повіту. Був центром гміни (волості) та поліційного округу, що обіймав гміни: Старі Кошари, Мацеїв, Несухоїжі і Селище.

1870 у містечку мешкало 1035 жителів.

У 1870-х рр. через пн. околицю Мацеїва було прокладено залізницю, вона сполучила містечко з Ковелем та Любомлем. 1903 останній з Мьончинських продав Мацеїв адміністрації правосл. Петерб. духовної семінарії.

Згідно з даними перепису 1911, у містечку було 4216 жителів, з них більше половини – євреї. Тут працювали міщанська управа, суд, двокласна школа, духовне уч-ще, земська лікарня, пошта, телеграф, аптечні склади, 42 крамниці, кредитне т-во, паровий млин, черепична ф-ка.

Під час Першої світової війни 1915 містечко зайняли частини австро-угор. армії.

1920–39 Мацеїв був під владою Польщі, адміністративно належав до Ковельського пов. Волинського воєводства. У мацеївському палаці Мьончинських розмістили католицькі жін. монастир, каплицю, школу і семінарію.

Від 1939 – у складі УРСР (див. Возз'єднання українських земель в єдиній державі), з 1940 – адм. центр Мацеївського р-ну Волин. обл.

27 червня 1941 окупований вермахтом (див. Друга світова війна), адміністративно був підпорядкований до Ковельського округу генерал-комісаріату "Волинь–Поділля" рейхскомісаріату "Україна".

18 липня 1944 визволений військами Червоної армії.

1946 місто знову перейменували на Луків. Назву Мацеїв (Мацейов) зберегли за залізничною станцією. 1940–59 – райцентр (1940–46 – центр Мацеївського р-ну, 1946–59 – Луківського).

Пам'ятки історії: церква св. Параскеви (1723), дерев'яна дзвіниця (поч. 18 ст.).