Бібліографічне посилання: Бондарчук П.М. ЛУНАЧАРСЬКИЙ Анатолій Васильович [Електронний ресурс] // Енциклопедія історії України: Т. 6: Ла-Мі / Редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. НАН України. Інститут історії України. - К.: В-во "Наукова думка", 2009. - 790 с.: іл.. – Режим доступу: http://www.history.org.ua/?termin=Lunacharsky_A_V (останній перегляд: 18.03.2022)
Енциклопедія історії України ( Т. 6: Ла-Мі ) в електронній біблотеці

ЛУНАЧАРСЬКИЙ Анатолій Васильович (23(11).11.1875–26.12. 1933) – рад. держ. діяч, письменник, драматург, літ. критик, мистецтвознавець. Академік АН СРСР (1930). Н. в м. Полтава в сім'ї чиновника О.Антонова. Прізвище і по батькові отримав від вітчима. Навчався в 1-й Київ. г-зії. 1892 став членом нелегальної марксистської учнівської орг-ції. Від 1895 (по закінченні г-зії) жив у Швейцарії (слухав курс філософії і природознавства в Цюрихському ун-ті), Франції, Італії. За кордоном зблизився з групою "Визволення праці". Від 1898 вів революц. роботу в Москві. 1899 заарештований, перебував на засланні: спочатку – у м. Калуга, пізніше переведений у Вологду, Тотьму (нині місто Вологодської обл., усі в РФ). 1903 повернувся із заслання в Київ. Співпрацював з газ. "Киевские отклики". 1904 на виклик В.Леніна виїхав до Швейцарії. Входив до складу редакцій більшовицьких газет "Вперед" і "Пролетарий". Восени 1905 переїхав до Санкт-Петербурга. Став членом редколегії газ. "Новая жизнь". 1906 був заарештований і два місяці утримувався в тюрмі. 1907 емігрував. Брав участь у Штутгартському (1907) і Копенгагенському (1910) конгресах Інтернаціоналу II. Полемізував з В.Леніним. 1909–11 входив до групи "Вперед", організованої ним, О.Богдановим та ін. "відзовістами" в Парижі (Франція); був учасником фракційних парт. шкіл на о-ві Капрі й у м. Болонья (Італія). Зазнав упливу ідей Й.-Г.Фіхте, Ф.-В.Ніцше та емпіріокритицизму (див. Позитивизм в історичній науці), останнє відобразилося, зокрема, в його працях "Релігія і соціалізм" (т. 1–2, 1908–11); "Атеїзм" (1908); "Міщанство й індивідуалізм" (1909). 1911 відійшов від "впередівців" і створив групу "Пролетарська література". Під час Першої світової війни разом з Л.Троцьким, Д.Мануїльським, В.Антоновим-Овсієнком входив до групи інтернаціоналістів. У травні 1917 повернувся в Росію, примкнув до групи "міжрайонців", у її складі був прийнятий на VI з'їзді Російської соціал-демократичної робітничої партії (більшовиків) у більшовицьку партію. Був звинувачений Тимчасовим урядом у держ. зраді та заарештований (від 23 липня до 8 серпня утримувався у в'язниці "Хрести"). Після захоплення в листопаді 1917 більшовиками влади (див. Жовтневий переворот у Петрограді 1917) призначений нар. комісаром освіти Рад. Росії (займав цю посаду до 1929; не раз подавав у відставку, однак його відповідні заяви не були задоволені). 1918–20 був також уповноваженим Реввійськради на фронтах й у прифронтових районах. У травні–червні 1920 відвідав Полтаву, 6 червня виступив на мітингу залізничників у паровозо-ремонтних майстернях ст. Полтава-Південна. Зустрічався з В.Короленком. У жовтні цього ж року разом з М.Калініним і М.Семашком приїздив в УСРР з інструкторсько-агітаційним поїздом Всерос. ЦВК "Октябрьская революция". 1925 ще раз відвідав Полтаву. Від 1927 займався також дипломатичною роботою. 1929 звільнений з посади наркома освіти СРСР. Цього ж року став головою Вченого к-ту при ЦВК СРСР. 1933 призначений повноважним представником СРСР в Іспанії.

Писав на теми естетики ("Основи позитивної естетики", 1904; "Марксизм і естетика: Діалог про мистецтво", 1905); філософії ("Релігія і соціалізм", т. 1–2, 1908–11), літератури ("Листи про пролетарську літературу", 1914; "Ленін і літературознавство", 1932, та ін.). Автор статей про рос. та зарубіжних письменників. 1909 надрукував кілька статей про образотворче мист-во Італії ("Філософські поеми в фарбах і мармурі"), 1910 – цикл "Античні портрети". Низку праць присвятив Т.Шевченку (1912), М.Коцюбинському (1928), п'єсам "Камінний господар" Лесі Українки та "97" М.Куліша. Серед його пізніших творів: "Про кіно", "Про образотворче мистецтво" та ін. 1926 описав гастролі Укр. драм. театру ім. І.Франка (нині Національний академічний драматичний театр імені І.Франка) в Москві ("Гості з України"). Автор драм. творів (у 1920–30-х рр. були сценізовані в рад. театрах): "Королівський брадобрей" (1906); "Фауст і місто" (1918), "Олівер Кромвель" (1920), "Канцлер і слюсар" (1921), "Тома Кампанелла" (1922), "Звільнений Дон-Кіхот" (1922), "Палії" (1924), "Отрута" (1926) та ін. Кілька його п'єс було поставлено на сценах театрів Києва, Харкова, Одеси. Укр. мовою твори Л. перекладали О.Бойко, Д.Прикордонний, Л.Жарова та ін.

Вважається одним з теоретиків соціаліст. реалізму ("Про соціалістичний реалізм", 1933; див. Реалізм).

П. по дорозі в Іспанію в м. Ментона (Франція), похований у Москві.

У Києві на його честь названо вулицю, на фасаді будинку колиш. 1-ї Київ. г-зії (бульвар Т.Шевченка, № 14) встановлено меморіальну дошку. У Полтаві на будинку, де він народився (№ 9/1 по Першотравневому провулку), встановлено меморіальну дошку. Його ім'я присвоєно 3-й Полтав. середній школі.