Бібліографічне посилання: Головко В.В. ЛУЦЬК [Електронний ресурс] // Енциклопедія історії України: Т. 6: Ла-Мі / Редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. НАН України. Інститут історії України. - К.: В-во "Наукова думка", 2009. - 790 с.: іл.. – Режим доступу: http://www.history.org.ua/?termin=Lutsk_mst (останній перегляд: 18.03.2022)
Енциклопедія історії України ( Т. 6: Ла-Мі ) в електронній біблотеці

ЛУЦЬК (стара назва Лучеськ) – істор. місто України, адм. центр Волинської області. Розташоване на р. Стир (прит. Прип'яті, бас. Дніпра). Населення 208 тис. осіб (2008).

На території міста відкрито залишки 2-х поселень доби неоліту (4 і 3 тис. до н. е.) і 2-х поселень доби бронзи (2 тис. до н. е.; див. Бронзовий вік).

Згідно зі свідченням Я.Длугоша, Л. заснований 1000 року вел. кн. київ. Володимиром Святославичем. Перша писемна згадка про нього міститься в Іпатіївському літописі під 1085: там повідомляється, що Володимир Мономах захопив Лучеськ, який належав кн. Ярополку Ізяславичу. У подальшому, після поділу Володимирського князівства 1149, Лучеськ стає адм. центром удільного князівства (Луцького князівства).

Від 1199 Л. був у складі Галицько-Волинського князівства. У 12–13 ст. посідав на Волині – за політ. і екон. значенням – 2-ге місце після Володимира (нині м. Володимир-Волинський).

1241 зруйнований монгол. військами (див. Монголо-татарська навала). Невдовзі відновився. 1252 його безуспішно намагалися здобути війська темника Куремси. Проте вже через 7 років потому, 1259, кн. Данило Галицький на вимогу золотоординського темника Бурундая дав наказ зруйнувати оборонні укріплення кількох міст князівства, у т. ч. і Л.

Наприкінці 13 – на поч. 14 ст. в місті велося кам'яне буд-во, зокрема, були споруджені замок і кафедральний собор св. Іоанна Богослова.

Від 1340 – у складі Великого князівства Литовського. Першими його володарями були кн. Любарт і його син Федір Любартович (з 1385). 1387 місто захопив король польс. і вел. кн. литов. Владислав II Ягайло і пізніше передав його вел. литов. кн. Вітовту, той зробив Л. другим за важливістю містом литов. князівства (після Вільно; нині м. Вільнюс).

1429 тут відбувався Луцький з'їзд монархів європ. країн (на ньому обговорювалися питання: захисту Європи від турків, унії церковної, про можливість надання вел. кн. литов. Вітовту королів. титулу).

У 15–16 ст. став одним з найбільш значних торг. і ремісничих центрів України. 1432 отримав магдебурзьке право. У той час місто мало строкатий етнічний склад: поряд з польс. і укр. громадами тут жили євреї, вірмени, караїми.

За Люблінською унією 1569 перейшов до складу Корони Польської.

На поч. 17 ст. тут заснували свої осередки ордени єзуїтів, бригіток, домініканців, кармелітів, бернардинців, тринітаріїв, ваcиліан. 1617 створено Луцьке братство (1620–21 при ньому відкрито Луцьку братську школу).

У 1630-х рр. зросла міжконфесійна ворожнеча. У травні 1634 тиждень тривали погроми католиками правосл. громади, зокрема, були зруйновані братська церква, школа, будинок для старих.

Під час національної революції 1648–1676 Л. зазнав спустошень, особливо після нападу татар 1649 та голоду й епідемії 1651.

За умовами Андрусівського договору (перемир'я) 1667 залишився в складі Речі Посполитої.

Після 3-го поділу Польщі 1795 (див. Поділи Польщі 1772, 1793, 1795) переходить під владу Російської імперії і стає адм. центром Волинського намісництва, а з 1797 – Волинської губернії.

1832 в місті була відкрита гімназія.

Після прокладання до нього залізничної дороги (від станції Ківерці) тут пожвавилося економічне життя. У 1910-х рр. у місті працювали чавуноливарний, цегельний, два пивоварних заводи, паровий млин, картонна фабрика.

Під час Першої світової війни і громадянської війни в Україні 1917–1921 за Л. ішли жорстокі бої.

Від 1919 – під владою Польщі.

1931–39 тут працювало громад. об'єднання освітньої і реліг. спрямованості "Товариство імені Петра (Могили)".

Від 1939, після приєднання західноукр. земель до СРСР (див. Возз'єднання українських земель в єдиній державі), – у складі УРСР, з грудня 1939 – обласний центр Волин. області, від 1940 (і до 1962, а потім з 1966) також райцентр.

У роки окупації УРСР (див. Друга світова війна) з червня 1941 до липня 1944 був адм. центром генерал-комісаріату "Волинь–Поділля" рейхскомісаріату "Україна".

У 1950–60-х рр. у місті проведено модернізацію і централізацію підпр-в. Розвинулися нові галузі – машинобудівна, металообробна, вир-во буд. матеріалів, приладобудівна, електронна, легка промисловість.

На поч. 21 ст. до найбільших промислових підприємств міста належали: ВАТ "Луцький автомобільний завод", ВАТ "Підшипниковий завод", ТЗОВ "Луцьккондитер ВКФ", Луцький спиртогорілчаний комбінат, ВАТ "Луцьк Фудз", ВАТ "Хліб", ТОВ СП "Модерн-Експо", ЗАТ СП "Теріхем Луцьк", ВАТ "Електротермометрія", пивзавод "Zeman". Серед 9 вищих навчальних закладів найстарішими є Волинський державний університет імені Лесі Українки та Луцький державний тех. ун-т.

Пам'ятки історії та к-ри: замок Любарта (14–16 ст.), башта Чорторийських (14–15 ст.), Свято-Покровськa церква (15 ст.), Петропавлівський кафедральний костьол (16–17 ст.), оборонна синагога, монастир бригіток (17 ст.), Свято-Троїцький кафедральний собор (18 ст.).