Бібліографічне посилання: Горкіна Л.П. ЛЯЩЕНКО Петро Іванович [Електронний ресурс] // Енциклопедія історії України: Т. 6: Ла-Мі / Редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. НАН України. Інститут історії України. - К.: В-во "Наукова думка", 2009. - 790 с.: іл.. – Режим доступу: http://www.history.org.ua/?termin=Lyaschenko_P_I (останній перегляд: 18.03.2022)
Енциклопедія історії України ( Т. 6: Ла-Мі ) в електронній біблотеці

ЛЯЩЕНКО Петро Іванович (22 (10).10.1876–24.07.1955) – економіст, спеціаліст із аграрних проблем та екон. історії. Професор (1913), чл.-кор. АН СРСР (1943), академік АН УРСР (1945). Н. в м. Саратов (нині місто в РФ) у родині земського службовця з роду черніг. козаків. 1894 закінчив класичну г-зію в Саратові й поступив на фіз.-мат. ф-т Петерб. ун-ту. 1899 закінчив його, а 1900 закінчив також екон. від-ня юрид. ф-ту цього ж ун-ту. Був залишений при кафедрі сільс. госп-ва для підготовки до професорського звання. 1900–01 стажувався за кордоном. 1902 здав іспити на ступінь магістра сільс. госп-ва. Від 1903 працював доцентом Петербурзького університету, одночасно викладав на Вищих жін. курсах; читав лекції з економіки сільс. госп-ва, політ. економії, екон. географії. 1908 захистив працю "Очерки аграрной эволюции в России" (С.-Петербург) і одержав ступінь магістра політ. економії та статистики. 1909–10 вдруге був у наук. відрядженні за кордоном, зокрема в Лейпцизькому ун-ті. Від 1913 – ординарний професор кафедри політ. економії і статистики Томського ун-ту. 1914 одержав ступінь д-ра політ. економії і статистики за захист друкованої праці "Крестьянское дело и пореформенная землеустроительная политика" (ч. 1, 1913). Від 1915 – декан юрид. ф-ту Томського ун-ту. Цього ж року побачила світ 2-га частина його праці "Крестьянское дело..." і робота в цілому була відзначена премією Петрогр. АН. Редагував "Известия Томского университета", друкувався в ж. "Сибирская летопись", очолював Західносибірське наук. т-во сільс. госп-ва, був головою (з 1915) Комітету сприяння сибірській кооперації. На поч. 1916 виконував обов'язки ректора Томського ун-ту. 1917 переїхав до Ростова-на-Дону (нині місто в РФ), працював професором Донського ун-ту. Після створення (10 липня 1918) Донського комерційного ін-ту (ДКІ) став (з вересня 1918) його директором. Редагував "Юго-Восточный статистический сборник: Труды статистико-экономического отделения Юго-Восточного союза Союзов кредитных и ссудосберегательных товариществ" (1918–20, вип. 1–2, 4–6). По перетворенні (16 вересня 1920) ДКІ на Донський ін-т нар. госп-ва (ДІНГ) був професором і ректором цього ін-ту. Після приєднання ДІНГ на правах екон. від-ня до Донського ун-ту деякий час працював там професором.

1922 переїхав до Москви, зайняв посаду наук. співробітника Наркомзему. Від 1926 – професор Ін-ту червоної професури, згодом – старший наук. співробітник Комуністичної академії, професор Московського університету та ряду ін. моск. вузів і н.-д. ін-тів. Водночас від 1927–29 керував у Харкові аграрною кафедрою Укр. НДІ марксизму-ленінізму. 1935 президія Комуніст. академії присудила йому ступінь д-ра екон. н. без захисту дисертації. Цього ж року зайняв посаду старшого наук. співробітника Ін-ту економіки АН СРСР, від 1942 працював в Ін-ті історії АН СРСР.

Від 1945 працював, будучи прикованим хворобою до ліжка. Цього ж року обраний академіком АН УРСР. Займав посаду у відділі історії нар. госп-ва Ін-ту економіки АН УРСР (див. Інститут економіки НАН України). Був членом редколегії та постійним співробітником екон. журналів – "На аграрном фронте", "Экономическое обозрение", "Социалистическое хозяйство" та ін.; членом багатьох наук. т-в, у т. ч. зарубіжних.

Досліджував проблеми політ. економії та історії екон. вчень, екон. історію Російської імперії та СРСР, у т. ч. в національно-територіальному розрізі; історію й економіку окремих галузей пром-сті, сільс. госп-ва, торгівлі; проблеми фінансів, кредиту, податкової й тарифної політики, теорію й організацію статистики, кон'юнктурних спостережень, страхування, екон. районування та ін. Особливу увагу приділяв аграрному секторові – еволюції земельної власності та форм землекористування, с.-г. кооперації, розвитку зернового госп-ва та зернових ринків, аграрній політиці тощо. З багатьох проблем мав відмінні від характерних для рад. історіографії погляди, зокрема, на методологію екон. історії, її предмет і періодизацію, закономірності сусп. розвитку, в т. ч. щодо суспільно-екон. устрою Київської Русі, розвитку капіталізму в цілому та сільс. госп-ва зокрема, своєрідності цих процесів у Рос. імперії, ролі в них торг. і фінансового капіталу.

Опублікував понад 150 наук. праць, низку статей у періодичних та енциклопедичних виданнях, ґрунтовні рецензії на праці багатьох відомих економістів. Серед фундаментальних монографій – "История народного хозяйства СССР" (у 3-х т.: т. 1 (1939, 1947), т. 2 (1948), т. 3 (1956); томи 1 і 2 мали шість перевидань, у т. ч. укр. та вірм. мовами; за два перші томи удостоєний Сталінської премії 1-го ст. та звання лауреата).

Нагороджений медаллю "За доблестный труд в Великой Отечественной войне 1941–1945 гг." (1945), орденом Трудового Червоного Прапора (1945) та орденом "Знак Почета" (1945), орденом Леніна (1953).

П. у м. Москва.

Свою б-ку, рукописний фонд та весь архів, а також кошти на їх зберігання передав Ін-ту економіки АН УРСР (зберігаються у відділі екон. історії Ін-ту економіки та прогнозування НАН України).

Бібліогр.: Лященко Петр Иванович. 1876–1955: Библиографический указатель. К., 1961; Бібліографія основних наукових праць Інституту економіки Національної академії наук України (1936–2001). В кн.: Історія народного господарства та економічної думки України: Міжвідомчий збірник наукових праць, вип. 33–34. К., 2002.