Бібліографічне посилання: Ричка В.М. ЛИБІДЬ [Електронний ресурс] // Енциклопедія історії України: Т. 6: Ла-Мі / Редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. НАН України. Інститут історії України. - К.: В-во "Наукова думка", 2009. - 790 с.: іл.. – Режим доступу: http://www.history.org.ua/?termin=Lybid (останній перегляд: 18.03.2022)
Енциклопедія історії України ( Т. 6: Ла-Мі ) в електронній біблотеці

ЛИБІДЬ – за літописними переказами – сестра Кия, легендарного полянського князя (див. Поляни). У фольклорно-епічній традиції рос. Півночі вона постає войовничою і хороброю жінкою, яка разом зі своїми легендарними братами чинила розбійницькі напади в Новгородській землі. Тамтешні "мужи" упіймали цих "лютих розбійників" і кинули увесь їхній рід у в'язницю. Тут вони провели чимало часу. Змилостившись, новгород. кн. Олег звільнив їх з того "поруба". Отримавши волю, вони рушили на пд., де їм, за логікою цієї фольклорної оповіді, й належало заснувати Київ.

Більшість дослідників тлумачать це ім'я як похідне від київ. топоніміки – річки Либідь, що в минулі часи протікала поблизу київ. гір, які розташовані на правому березі Дніпра, з пн. зх. на пд. сх. на відстані 3–4 км від Дніпра й потім впадала в нього (нині русло Либіді частково штучно сховане під землю). За одною з легенд, записаних О.Тулубом наприкінці 19 ст., Л. була неймовірно вродливою дівчиною, яка з погордою ставилася до залицянь численних рицарів-княжат. Вона покинула княжий терем і "збудувала собі на горі, поблизу Києва, маленьку хатку і жила в ній самітня. І смутне-смутне повинне було бути життя для молодої і гарної дівчини. Дні й ночі вона була в гірких сльозах і щодень і що кожну Божу ніч чим раз більше сохла і марніла бідненька. Аж нарешті згинула її краса... Ніби дощова хмарка, вона вся змінилася на сльози, які спливали на діл і помалу утворювали невеличкий струмочок. Оцей струмочок пізніше на її пам'ять назвали Либіддю, а саму гору – “Дівич-горою”". За ін. гіпотезою, ім'я Л. пов'язане з іменем угор. воєводи Лебедія (Лебедіаса).