Бібліографічне посилання: Герасименко Н.О. ЛЮБАВСЬКИЙ МАТВІЙ КУЗЬМИЧ [Електронний ресурс] // Енциклопедія історії України: Т. 6: Ла-Мі / Редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. НАН України. Інститут історії України. - К.: В-во "Наукова думка", 2009. - 790 с.: іл.. – Режим доступу: http://www.history.org.ua/?termin=Lyubavsky_M_K (останній перегляд: 18.03.2022)
Енциклопедія історії України ( Т. 6: Ла-Мі ) в електронній біблотеці

ЛЮБАВСЬКИЙ Матвій Кузьмич (01.08.1860–22.11.1936) – рос. історик. Професор (1901), академік АН СРСР (1929). Н. в с. Большиє Можари Сапожковського пов. Рязанської губ. (нині село Сараївського р-ну Рязанської обл., РФ) в сім'ї сільс. дяка. Від 1870 навч. в Сапожковському духовному уч-щі, з 1874 – у Рязанській духовній семінарії. По закінченні семінарії 1878 поступив на історико-філол. ф-т Московського університету. Відвідував семінари В.Ключевского, В.Гер'є, Н.Попова. 1882 закінчив ун-т із золотою медаллю. За випускну роботу "Дворяне и дети боярские в Московском государстве" удостоєний премії ім. М.Ісакова. Був залишений в ун-ті для підготовки до професорського звання. Водночас пра-цював у Моск. архіві мін-ва юстиції, досліджував матеріали Литовської метрики. Також викладав у приватній жін. г-зії О.Виноградової (з 1886), в 2-й жін. г-зії імператриці Марії (з 1887), у Маріїнському уч-щі, на Вищих жін. курсах.

1892–93 опублікував монографію "Областное деление и местное управление Литовско-Русского государства по времени издания первого Литовского статута" (удостоєна премії ім. Г.Карпова Т-ва історії і старожитностей російських і премії ім. графа С.Уварова Рос. АН). 31 травня 1894 успішно захистив магістерську дис. на цю ж тему і зайняв посаду приват-доцента Моск. ун-ту, читав лекції з історії Литовсько-Рус. д-ви, а також з історичної географії (від 1897) та з історії зх. слов'ян (з 1899). 1900–01 видав монографію "Литовско-Русский сейм. Опыт по истории учреждения в связи с внутренним строем и внешней жизнью государства". 1901 на цю ж тему захистив докторську дис. і став екстраординарним професором, наступного – зайняв посаду ординарного професора. Був секретарем (1902–04, 1906–08), а потім деканом (1908–11) історико-філол. ф-ту Моск. ун-ту, а також членом Т-ва історії і старожитностей російських при Моск. ун-ті (від 1907 – його секретар).

1910 опублікував працю "Очерк истории Литовско-Русского государства до Люблинской унии включительно". У ній на ґрунті багатьох джерел з використанням відомостей географії, ґрунтознавства, економіки та права створив, зокрема, доволі цілісну картину життя конкретних соціальних станів і груп. Навів багато фактів, що засвідчили значну роль правосл. церкви в соціально-екон., політ. і культ. житті рос. сусп-ва. Доводив, що історія Литовсько-Рус. д-ви "является в известном смысле прямым продолжением, дальнейшим развитием истории Киевской Руси", а сама Литовсько-Рус. д-ва за своїм устроєм "имела характер федерации".

Від 1911 і до 1917 обирався ректором Моск. ун-ту. 1914 опублікував дослідження "Исторические судьбы славянства", 1917 – "История западных славян (прибалтийских, чехов и поляков)". У цих працях увів до наук. обігу багато нових фактичних матеріалів. На думку істориків, "История западных славян..." упродовж кількох наступних десятиліть залишалася єдиною фундаментальною роботою в цій галузі історіографії.

1917 обраний головою Т-ва історії і старожитностей російських при Моск. ун-ті, а також (у грудні цього року) чл.-кор. Рос. АН.

Після соціально-екон. змін у країні, спричинених російською революцією 1917–1918, займав ряд відповідальних посад у Гол. управлінні архів. справами (з 1918 був керівником його Моск. від-ня: спочатку – членом колегії, а потім – заст. голови Головархіву). Від 1919 виконував обов'язки заст. голови комісії з централізації архів. документів і їхнього видання. Став одним із авторів декрету "О губернских архивных фондах" (підготовлений 1919), працював експертом-консультантом з архів. питань у Наркоматі закордонних справ РСФРР/СРСР та в урядових комісіях. Брав участь у Ризькій конференції по укладанню мирного договору між РСФРР і Польщею (див. Ризький мирний договір між РСФРР і УСРР та Польщею 1921). Від 1920 (і до 1929) був дир. Моск. від-ня юрид. секції Єдиного держ. архів. фонду РСФРР.

Одночасно викладав на Московських курсах (1918–1930), згодом – у Моск. ун-ті. Читав історико-архівні дисципліни. Від 1919 був заслуженим ординарним професором, з 1922 – понадштатним професором ф-ту сусп. наук, від 1925 – понадштатним професором етнологічного ф-ту Моск. ун-ту.

1929 обраний дійсним членом АН СРСР по відділенню гуманітарних наук (рос. історія).

1929 опублікував монографію "Образование основной государственной территории великорусской народности".

9 серпня 1930 заарештований в "академічній справі", отримав 5 років заслання до м. Уфа (нині столиця Республіки Башкортостан, РФ). Позбавлений звання академіка.

Від вересня 1931 до січня 1935 був співробітником Башкирського НДІ нац. к-ри.

Загалом опублікував більше 50 праць.

П. у м. Уфа. Похований на Сергіївському кладовищі.

1967 реабілітований і поновлений у списках дійсних членів АН СРСР.

Бібліогр.: Бороздин И.Н. Список трудов М.К. Любавского. В кн.: Сборник статей в честь Матвея Кузьмича Любавского. Пг., 1917.