Бібліографічне посилання: Вортман Д.Я. ЛЮБЕЧ [Електронний ресурс] // Енциклопедія історії України: Т. 6: Ла-Мі / Редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. НАН України. Інститут історії України. - К.: В-во "Наукова думка", 2009. - 790 с.: іл.. – Режим доступу: http://www.history.org.ua/?termin=Lyubech_smt (останній перегляд: 18.03.2022)
Енциклопедія історії України ( Т. 6: Ла-Мі ) в електронній біблотеці

ЛЮБЕЧ – с-ще міськ. типу Ріпкинського р-ну Чернігівської області. Розташов. на лівобережжі Дніпра, за 60 км на пн. зх. від Чернігова, за 38 км від залізничної ст. Неданчичі. Населення 2,6 тис. осіб (2004).

Любеч давній. Згадується в літописах 13 разів. Перша згадка – у "Повісті временних літ" під 882, у ній ідеться про те, що поселення під назвою Л. узяв новгород. кн. Олег по дорозі на Київ. З цього часу містом управляли князівські посадники. Одним з них, ймовірно, був Малк Любечанин, батько Добрині і Малуші, ключниці вел. кн. київ. Ольги, пізніше – однієї із дружин вел. кн. київ. Святослава Ігоровича, матері Володимира Святославича. Л. згадується в договорах київ. вел. князів з Візантією 907 і 944. Як один з опорних пунктів полюддя він був відомий візант. імп. Константину VII Багрянородному. Поблизу міста відбулася Любецька битва 1016. Тут проходив перший з'їзд рус. князів (див. Любецький з'їзд 1097). У 12–13 ст. місто було одним з найважливіших центрів вотчини чернігівських князів.

Археол. дослідження Л. започаткував В.Антонович, наприкінці 19 ст. він розкопав поблизу міста бл. 30 курганів. Розкопки в самому місті розпочав Г.Гончаров 1948. Масштабні роботи тут провів 1957–60 Б.Рибаков (повністю розкопав, зокрема, дитинець; див. Любецький замок). 1989–90 А.Козаков досліджував посад Л. Усього за весь час тут досліджено 45 курганів і бл. 5000 м² культ. шару.

Згідно з даними розкопок, на пд. і зх. від дитинця розташовувався "окольний град" (бл. 10 га) з потужною системою укріплень кінця 10 ст., поділений на 2 частини (1-й посад і 2-й посад). За валами знаходилися великі відкриті посади, які широкою дугою охоплювали "окольний град" (тут досліджені десятки жител і будівель 9–13 ст., виявлені сліди різноманітних виробництв). На пд. сх. від міста знаходиться урочище Гончари, пов'язане з давнім керамічним вир-вом, а на пн. зх. – урочище Затон, яке відігравало роль гавані. За 1 км на зх. розташов. печера Антонія (див. Антоній Печерський) з криницею поблизу неї (т. зв. Новоантонієвські печери викопані місц. селянами 1892 за 2 км на зх. від Замку з метою вшанування пам'яті засновника православного чернецтва на Русі). На пн. сх. від міста був курганний некрополь, він складався з 3-х груп (їхні умовні назви – Лисиця, Високе поле та кургани по дорозі на с. Малинівка Ріпкинського р-ну; всього понад 130 насипів), тут розкопано більш як 45 поховань 9–10 ст., з них 3 – трупоспалення на стороні, 18 – трупоспалення на місці поховання, 2 – трупопокладення в підкурганних ямах; у 23 могилах поховання зруйновані.

Дж.: ПСРЛ, т. 2, листы 9 об., 12, 53 об., 58 об., 88, 130 об., 132–133, 164 об., 171, 179, 216.

Літ.: Рыбаков Б.А. Любеч – феодальный город Мономаха и Ольговичей. "Краткие сообщения Института археологии АН СССР", 1964, вып. 99; Юра Р.А., Коваленко В.П. Любеч. В кн.: Археология УССР, т. 3. К., 1986; Козаков А.Л., Марченко В.М. Південно-західна частина Любецького посаду в IХ – ХII ст. В кн.: Старожитності Південної Русі. Чернігів, 1993.

В.П. Коваленко.

Від 1350-х рр. Л. – у складі Великого князівства Литовського. Від кінця 15 ст. – центр волості, яку литов. великий князь надавав у володіння своїм васалам. Під час литовсько-московської війни 1500–1503 був захоплений Великим князівством Московським, яке утримувало його до 1508. Від серед. 16 ст. – центр повіту у складі Київського воєводства, після Люблінської унії 1569 – центр староства, яке 1646 передане до Смоленського воєводства. Від 1648 – під контролем козаків, центр сотні (відома з 1656) Чернігівського полку. Зазнав спустошення під час громадянських воєн в Україні кінця 1650-х – початку 1660-х років. 1692 (за ін. даними, 1694) засновано Любецький Свято-Антоніївський монастир. Від кінця 17 ст. Л. – власність І.Мазепи, з 1708 – П. Полуботка та його нащадків, з 1780 – представників роду Милорадовичів, останні мали в Л. палац (спалений 1917). Від 1782 Л. – у складі Чернігівського намісництва, з 1796 – Малоросійської губернії, з 1802 – центр волості Городнянського пов. Чернігівської губернії, згодом здобув статус містечка. У 19 ст. тут споруджено один з найбільших у губернії пивоварний з-д, винокурний з-д, паровий млин. Наприкінці 19 ст. у місті діяло 7 храмів.

Під час громадянської війни в Україні 1917–1921 влада в Л. не раз змінювалася: з 27 листопада 1917 – рад. влада, з початку грудня 1917 – влада Української Народної Республіки, з січня 1918 – знову рад. влада, з березня 1918 – УНР (див. Австро-німецьких військ контроль над територією України 1918), з квітня 1918 – Українська Держава, з грудня 1918 – знову УНР, з 17 січня 1919 – рад. влада, з 18 травня 1920 – польс. влада, з кінця червня 1920 – рад. влада. 1923–31 та 1935–62 Л. – райцентр. 1936 тут створено судоремонтні майстерні.

Від 1 вересня 1941 до 24 вересня 1943 був окупований (див. Друга світова війна), у цей час в Л. діяло рад. підпілля.

Від 1958 – с-ще міськ. типу.

Археол. пам'ятки: замок, посади (9–13 ст.), курганний могильник (10–11 ст.). Архіт. пам'ятки: Спасо-Преображенська (за ін. даними, Свято-Воскресенська) церква в стилі ампір (1811–17), що слугувала родинною усипальницею Милорадовичів; т. зв. кам'яниця Полуботка – мурована госп. будівля кінця 17 ст.