Бібліографічне посилання: Усенко П.Г. ЛЮБЛІНСЬКИЙ (Мотошнович, Мотошнович Люблинський, Motosznowicz LubliЅski) Юліан (Юлій) Казимирович [Електронний ресурс] // Енциклопедія історії України: Т. 6: Ла-Мі / Редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. НАН України. Інститут історії України. - К.: В-во "Наукова думка", 2009. - 790 с.: іл.. – Режим доступу: http://www.history.org.ua/?termin=Lyublinsky_Yu_K (останній перегляд: 18.03.2022)
Енциклопедія історії України ( Т. 6: Ла-Мі ) в електронній біблотеці

ЛЮБЛІНСЬКИЙ (Мотошнович, Мотошнович Люблинський, Motosznowicz Lubliński) Юліан (Юлій) Казимирович (1798 або 1799 – 07.09(26.08).1873) – один із засновників Товариства з'єднаних слов'ян, мемуарист. Дістав прізвище від назви села Люблинець (нині с-ще міськ. типу Ковельського р-ну Волин. обл.), яким володіли його предки. Н. в сім'ї збіднілого шляхтича Казимира (Казимежа) Мотошновича та його дружини Констанції. Після смерті батька 1803 відданий до школи ченців-піарів у Межиріччі Корецькому Рівнен. повіту Волинської губ. Закінчив там навчання 1809, після чого продовжив освіту вдома. 1817 новоградволинська шляхта обрала його засідателем нижнього земського суду (див. Земські суди). Потому він вступив до Кременецького ліцею. 1818 за дорученням кн. А.Чарторийського впорядковував діловодство Віленського ун-ту (нині Вільнюський університет). Од 1819 – вільний слухач від-ня адміністрації та права Варшавського ун-ту. Брав участь у нелегальному молодіжному русі, за відзначення річниці Конституції Речі Посполитої Третього травня 1791 отримав догану від властей. Згодом арештований за революц. зв'язки й 1822 у кайданах висланий під нагляд поліції до Новограда-Волинського, за місцем проживання матері.

1823 разом із А.Борисовим і П.Борисовим заснував Т-во з'єднаних слов'ян, перекладав присягу його членів і правила ("катехізис") франц. та польською мовами. Формально відійшов од т-ва, коли воно пристало до Пд. т-ва (див. Декабристів рух). Затриманий властями 27 (15) лютого 1826, з Житомира допроваджений на петерб. гауптвахту Гол. штабу, 14 (2) березня ув'язне

ЛЮБЛІНСЬКИЙ (Мотошнович, Мотошнович Люблинський, Motosznowicz Lubliński) Юліан (Юлій) Казимирович (1798 або 1799 – 07.09(26.08).1873) – один із засновників Товариства з'єднаних слов'ян, мемуарист. Дістав прізвище від назви села Люблинець (нині с-ще міськ. типу Ковельського р-ну Волин. обл.), яким володіли його предки. Н. в сім'ї збіднілого шляхтича Казимира (Казимежа) Мотошновича та його дружини Констанції. Після смерті батька 1803 відданий до школи ченців-піарів у Межиріччі Корецькому Рівнен. повіту Волинської губ. Закінчив там навчання 1809, після чого продовжив освіту вдома. 1817 новоградволинська шляхта обрала його засідателем нижнього земського суду (див. Земські суди). Потому він вступив до Кременецького ліцею. 1818 за дорученням кн. А.Чарторийського впорядковував діловодство Віленського ун-ту (нині Вільнюський університет). Од 1819 – вільний слухач від-ня адміністрації та права Варшавського ун-ту. Брав участь у нелегальному молодіжному русі, за відзначення річниці Конституції Речі Посполитої Третього травня 1791 отримав догану від властей. Згодом арештований за революц. зв'язки й 1822 у кайданах висланий під нагляд поліції до Новограда-Волинського, за місцем проживання матері.

1823 разом із А.Борисовим і П.Борисовим заснував Т-во з'єднаних слов'ян, перекладав присягу його членів і правила ("катехізис") франц. та польською мовами. Формально відійшов од т-ва, коли воно пристало до Пд. т-ва (див. Декабристів рух). Затриманий властями 27 (15) лютого 1826, з Житомира допроваджений на петерб. гауптвахту Гол. штабу, 14 (2) березня ув'язнений у Петропавловській фортеці й там залишався до 19 (7) лютого 1827. У липні 1826 за 6-м розрядом інкримінованої йому провини засуджений на 5-річну каторжну працю та наступне поселення з позбавленням дворянства (невдовзі термін каторги було скорочено до 3-х років).

Із 16 (4) квітня 1827 перебував у Читинському острозі, у серпні 1829 переведений до Тункінської фортеці Іркутської губ. (нині с. Тунка в Республіці Бурятія, РФ). Жив на призначену йому від казни солдатську пайку. Одружився з місц. козачкою Агафією Тюменцевою, виховував 2-х синів і 3-х доньок. Бідував. Намагався впровадити в тій місцевості хліборобство. 1845 переведений до с. Жилкино (нині село Іркутської обл., РФ), служив по відкупу в Іркутську. 1856 амністований, 1857 приїхав до Санкт-Петербурга. Наступного року влаштував дітей Зенона та Михайла до кадетського корпусу, замешкав у Славуті під прихистом Л.Сапіги. 1872 осів у С.-Петербурзі.

Писав нотатки мемуарного характеру, передав їх О.Герцену.

П. у м. С.-Петербург. Похований на Маріїнському цвинтарі.

ний у Петропавловській фортеці й там залишався до 19 (7) лютого 1827. У липні 1826 за 6-м розрядом інкримінованої йому провини засуджений на 5-річну каторжну працю та наступне поселення з позбавленням дворянства (невдовзі термін каторги було скорочено до 3-х років).

Із 16 (4) квітня 1827 перебував у Читинському острозі, у серпні 1829 переведений до Тункінської фортеці Іркутської губ. (нині с. Тунка в Республіці Бурятія, РФ). Жив на призначену йому від казни солдатську пайку. Одружився з місц. козачкою Агафією Тюменцевою, виховував 2-х синів і 3-х доньок. Бідував. Намагався впровадити в тій місцевості хліборобство. 1845 переведений до с. Жилкино (нині село Іркутської обл., РФ), служив по відкупу в Іркутську. 1856 амністований, 1857 приїхав до Санкт-Петербурга. Наступного року влаштував дітей Зенона та Михайла до кадетського корпусу, замешкав у Славуті під прихистом Л.Сапіги. 1872 осів у С.-Петербурзі.

Писав нотатки мемуарного характеру, передав їх О.Герцену.

П. у м. С.-Петербург. Похований на Маріїнському цвинтарі.