Бібліографічне посилання: Мицик Ю.А.
МАКАРІЙ ІІ [Електронний ресурс] // Енциклопедія історії України: Т. 6: Ла-Мі / Редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. НАН України. Інститут історії України. - К.: В-во "Наукова думка", 2009. - 790 с.: іл.. – Режим доступу: http://www.history.org.ua/?termin=Makariy_II (останній перегляд: 18.03.2022)
Енциклопедія історії України ( Т. 6: Ла-Мі ) в електронній біблотеці
МАКАРІЙ ІІ
 |
МАКАРІЙ ІІ (імовірно, 1470 – лютий 1556) – митрополит Київський, Галицький і всієї Русі (1534–56). Н. в Моск. д-ві, там же був і рукопокладений на священика. Був одруженим, мав дітей, його брат 1537 став архімандритом Києво-Печерської лаври. Макарій, будучи священиком, входив до оточення вел. кн. литов. Олени Іванівни, доньки вел. кн. моск. Івана ІІІ Васильовича, дружини вел. кн. литов. Олександра. Разом зі своєю сім'єю переїхав 1495 до м. Вільно (нині м. Вільнюс). Став архімандритом Лещинського Свято-Успенського монастиря на Поліссі, потім – єпископом Пінським, а від 1528 – Луцьким і Острозьким. У зв'язку з тяжкою хворобою київ. митрополита Йосифа ІІІ Русина Макарій з волі короля польс. і вел. кн. литов. Сигізмунда I Старого почав виконувати обов'язки київ. митрополита (1534), а 1535 був висвячений на цю посаду. Велику увагу приділяв відродженню Галицької єпархії. 1535 призначив на цю кафедру свого намісника Макарія Тучапського, а 1539 висвятив його на галицького єпископа. М. II підтримував правосл. церк. братства, зокрема у Львові, надав відповідні привілеї Успенському, Благовіщенському (1542) і Микільському (1544) братствам. Він домігся також від короля польс. і вел. кн. литов. Сигізмунда I Старого універсалу, яким підтверджувалася грамота 1443 польс. і угор. короля Владислава III щодо прав і привілеїв Правосл. церкви в Польсько-Литов. державі. Проте не зміг ефективно протистояти політиці дискримінації Правосл. церкви, втручанню в її внутр. життя світської влади, натискові католицької церкви та протестантизму. Вірогідно, через похилий вік М. II ще за свого життя 1551 призначив своїм наступником Сильвестра (Белькевича). П. у м. Новогрудок (нині місто Гродненської обл., Білорусь), де, очевидно, й був похований. |