Бібліографічне посилання: Гуцал П.З. МАКУХ Іван Ілліч [Електронний ресурс] // Енциклопедія історії України: Т. 6: Ла-Мі / Редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. НАН України. Інститут історії України. - К.: В-во "Наукова думка", 2009. - 790 с.: іл.. – Режим доступу: http://www.history.org.ua/?termin=Makukh_I_I (останній перегляд: 18.03.2022)
Енциклопедія історії України ( Т. 6: Ла-Мі ) в електронній біблотеці

МАКУХ Іван Ілліч (17.09.1872–18.09. 1946) – правник, громад. і політ. діяч. Н. в с. Дорожів (нині с. Верхній Дорожів Дрогобицького р-ну Львів. обл.). Від 1895 студіював право у Львів. ун-ті. 1901 здобув диплом д-ра права і філософії. Працював у Львові помічником адвоката, від 1907 мав власну адвокатську канцелярію в м-ку Товмач (нині м. Тлумач). Від поч. 1900-х рр. входив до провідного кер-ва Української радикальної партії (1926 перейм. на Українську соціалістично-радикальну партію), 1919–39 – її голова. Один із організаторів осередків "Січі" і читалень "Просвіти" (див. "Січі", Просвіти). Від 1908 – депутат (посол) Галицького крайового сейму. На початку Першої світової війни переїхав у Відень, співпрацював з Головною українською радою (від травня 1915 – член Загальної української ради). Від кінця 1916 працював у Львові в "Централі відбудови краю". Учасник засідання Укр. нац. ради 18–19 жовтня 1918 у Львові (див. Українська національна рада ЗУНР). 9 листопада призначений в уряді Західноукраїнської Народної Республіки держ. секретарем публічних робіт, однак через шість днів відмовився від посади у зв'язку з неможливістю виконувати свої обов'язки в умовах воєнних дій у Львові (див. Українсько-польська війна 1918–1919). 4 січня 1919 затверджений у другому складі уряду ЗУНР держ. секретарем внутр. справ. У липні цього ж року разом з кер-вом ЗУНР та Української Галицької армії перейшов на Велику Україну. 1920 деякий час був заст. нар. міністра внутр. справ Української Народної Республіки. Від 1921 проживав у Товмачі, вів адвокатську практику і займався громадсько-політ. діяльністю. 1928–35 – сенатор Польщі; у сенаті послідовно відстоював права й свободи укр. населення Галичини. Від вересня 1939 до березня 1944 жив у с. Горошова (нині село Борщівського р-ну Терноп. обл.), переховуючись спочатку від органів НКВС СРСР, а потім – від гітлерівських окупаційних властей. Навесні 1944 емігрував на Захід, від грудня 1944 до липня 1946 жив в австрійс. м-ку Ваграйн. 1958 в Детройті (США) вийшли мемуари М. "На народній службі" (2001 перевидані в Києві).

П. у м-ку Галлайн, поблизу Зальцбурга (Австрія).