Бібліографічне посилання: Шаповал Ю.І. МАЛЕНКОВ Георгій Максиміліанович [Електронний ресурс] // Енциклопедія історії України: Т. 6: Ла-Мі / Редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. НАН України. Інститут історії України. - К.: В-во "Наукова думка", 2009. - 790 с.: іл.. – Режим доступу: http://www.history.org.ua/?termin=Malenkov_G_M (останній перегляд: 18.03.2022)
Енциклопедія історії України ( Т. 6: Ла-Мі ) в електронній біблотеці

МАЛЕНКОВ Георгій Максиміліанович (08.01.1902(26.12.1901)–14.01.1988) – парт. і держ. діяч СРСР. Н. в м. Оренбург (нині місто в РФ) в сім'ї губернського чиновника. Від 1919 – у Червоній армії (див. Радянська армія) на політроботі. 1920 вступив до РКП(б). 1921 навч. в Моск. вищому тех. уч-щі (МВТУ), де привернув до себе увагу начальства активними виступами проти прихильників Л.Троцького. Від 1925 – в обліково-інформаційному підвідділі ЦК РКП(б), згодом – у секретаріаті ЦК РКП(б)/ВКП(б). Вів протоколи засідань оргбюро й політбюро ЦК РКП(б)/ВКП(б). 1927 – один з організаторів "робітничих дружин", яким доручили розгін мітингу опозиції в МВТУ. 1930–34 працював в орг. відділі Моск. к-ту ВКП(б), згодом очолив цей відділ. 1934–39 очолював відділ керівних парт. органів ЦК ВКП(б). Брав участь у репресіях, щільно взаємодіяв з керівниками НКВС СРСР М.Єжовим (див. "Єжовщина") і Л.Берією, їздив по країні, організовував "чистки" в Білорусі, Вірменії, Тульській, Ярославській, Саратовській, Омській, Тамбовській областях, у Татарстані. Від 1939 – член ЦК ВКП(б), секретар по кадрах, від 1941 – кандидат у члени політбюро ЦК ВКП(б). Під час Великої вітчизняної війни Радянського Союзу 1941–1945 – член Державного комітету оборони СРСР, заст. голови РНК СРСР, відповідав за літакобудування, водночас – секретар ЦК ВКП(б). У березні 1946 увійшов до політбюро ЦК ВКП(б). Вважався "другою людиною" в партії, одначе після посилення впливу секретаря ЦК ВКП(б) А.Жданова в травні 1946 був знятий з посади секретаря ЦК ВКП(б) і відправлений до Середньої Азії (формально – за недоліки в літакобудуванні). 1948 за підтримки Л.Берії і М.Хрущова відновлений на посаді секретаря ЦК ВКП(б). 1949 брав активну участь у фабрикації "ленінградської справи", а також справи Єврейського антифашистського комітету (за останньою були репресовані особи, які мешкали в Україні). Свідченням посилення впливу М. стало те, що 1952 на ХIХ з'їзді ВКП(б) він виголосив звітну доповідь ЦК ВКП(б). Й.Сталін створив після з'їзду президію ЦК КПРС – новий вузький орган, куди увійшли лише довірені особи, з-поміж них – М., який фактично керував роботою ЦК КПРС в період загострення сталінської хвороби. Після смерті ген. секретаря ЦК КПРС, голови РМ СРСР Й.Сталіна став головою РМ СРСР, першим розпочав обережну публічну критику "культу особи" Й.Сталіна. Разом з 1-м секретарем ЦК КПРС М.Хрущовим став ініціатором знищення міністра внутр. справ СРСР Л.Берії, в якому вони вбачали небезпечного конкурента за владу. Як глава уряду висунув план, спрямований на розвиток легкої пром-сті та с. госп-ва, закликав до "мирного співіснування" із зх. д-вами, створення системи "колективної безпеки". Виступив за об'єднання Німеччини шляхом проведення заг. виборів у ФРН та НДР. Був підданий критиці з боку ін. керівників, у лютому 1955 залишив посаду глави уряду, став одним із заступників, був міністром електростанцій і членом президії ЦК КПРС. Після 20-го з'їзду КПРС приєднався до противників хрущовської критики "культу особи" Й.Сталіна, на червневому пленумі ЦК КПРС 1957 (разом з В.Молотовим, Л.Кагановичем та ін.) був оголошений членом "антипартійної групи" і позбавлений посад. Його призначили директором Усть-Кам'яногорської ГЕС (Казахстан). 1961, після 22 з'їзду КПРС, виключений з партії. До Москви повернувся 1968 після виходу на пенсію.

П. у м. Москва.