Бібліографічне посилання: Дзюба О.М. МАНДРІВНІ ДРУКАРНІ [Електронний ресурс] // Енциклопедія історії України: Т. 6: Ла-Мі / Редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. НАН України. Інститут історії України. - К.: В-во "Наукова думка", 2009. - 790 с.: іл.. – Режим доступу: http://www.history.org.ua/?termin=Mandrivni_drukarni (останній перегляд: 18.03.2022)
Енциклопедія історії України ( Т. 6: Ла-Мі ) в електронній біблотеці

МАНДРІВНІ ДРУКАРНІ – приватні друкарні, що не мали постійного осередку діяльності й власники яких, залежно від обставин та наявності замовників і меценатів, переїжджали від одного місця до іншого. Це зумовлено піднесенням культ. життя в Україні в 1-й пол. 17 ст., процесом секуляризації освіти, книгодрукування. Представлені діяльністю Кирила-Транквіліона Ставровецького, Павла Домжив-Лютковича і польс. друкаря Я.Шеліги. Кирил-Транквіліон Ставровецький був автором, видавцем і друкарем, видавав власні твори в Почаєві ("Зерцало богословії", 1618), Рохманові (нині село Шумського р-ну Терноп. обл.; "Євангеліє учительне", 1619) та Чернігові ("Перло многоцінноє", 1646). Незалежність від замовника сприяла вільному трактуванню Кирилом-Транквіліоном Ставровецьким християн. догматів, в аргументації яких він спирався на деякі положення антич. філософії, астрології. Це викликало інтерес у читача і в той же час несприйняття його книг правосл. церквою та забороною, зокрема "Євангелія учительного" як в Україні, так і в Росії.

Чернець Павло Домжив-Люткович був пов'язаний з братським рухом в Україні та Білорусі. 1611 став ігуменом мінського братського Петропавловського монастиря. Видавничу діяльність розпочав в Угерцях (нині с. Нагірне Самбірського р-ну Львів. обл.), володінні О.Шептицького, де 1618 разом із своїм помічником ієродияконом Сильвестром видав "Собрание вкратце словес от Божественного Писанія". Книга була розрахована на дітей, містила короткий катехізис, уривки з повчань отців Церкви (див. Патристика). 1620 тут видав кн. "Апостоли і євангелія чрез все неділі і праздники и ізбранним святим", 1622 – "Казанья" на пам'ять О.Шептицького. Потім переїхав на Волинь, де в Четвертні (нині село Маневицького р-ну Волин. обл.) видав Псалтир (1625). Від 1628 оселився в Луцьку, видавав збірки віршів. 1629 став ігуменом невеликого монастиря в Чорній поблизу Гощі, де продовжував видавничу діяльність. Тут опублікував 2 кн. – "Часослов" і переклад з польс. кн. С.Решки "Діалог або розмова человіка хорого албо умираючого з духом". По його смерті 1631 друкарня перейшла до Луцького братства.

Мандрівною була і польс. друкарня Я.Шеліги, яка діяла в Добромилі в маєтку Я.-Щ.Гербурта (1611–17), на замовлення якого друкував лат. мовою хроніки Я.Длугоша, Вінцентія Кадлубека, тв. С.Оріховського та ін. Потім працював у Львові, Яворові, де видав драму польс. письменника Я.Гаватовича "Трагедії, або Образ смерті пресвятого Йоана Хрестителя, посланця Божого" (1619), до якої додані дві інтермедії укр. мовою. 1621–26 друкував у Ярославі (нині місто в Польщі), звідси перебрався знову до Львова, де працював до кінця життя 1637.

Тематика його книг залежала від замовників, ними були: катол. чернецтво і духовенство, шляхта, міщани, викладачі та учні шкіл. Видавав польс. мовою реліг. та морально-дидактичну літ., панегірики, наук. трактати, вірші, тези диспутів, полемічні та публіцистичні твори. З укр. авторів опублікував збірку проповідей Касіяна (Саковича), полемічні тв. Мелетія (Смотрицького). Його друкарню придбав М.Сльозка.