Бібліографічне посилання: Бондаренко Р.І. МАРІЇНСЬКИЙ ПАЛАЦ [Електронний ресурс] // Енциклопедія історії України: Т. 6: Ла-Мі / Редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. НАН України. Інститут історії України. - К.: В-во "Наукова думка", 2009. - 790 с.: іл.. – Режим доступу: http://www.history.org.ua/?termin=Mariinsky_palats (останній перегляд: 18.03.2022)
Енциклопедія історії України ( Т. 6: Ла-Мі ) в електронній біблотеці

МАРІЇНСЬКИЙ ПАЛАЦ – комплексна пам'ятка палацово-паркової арх-ри та історії (серед. 18 – 2-га пол. 19 ст.). Палацово-парковий ансамбль розташований на плато біля краю придніпровських круч в парковій зоні, що простягнулася вздовж вул. М. Грушевського у Печерському районі Києва. Разом з будинком Верховної Ради України М.п. тепер формує Урядову площу, яка починається перпендикулярно від вул. М. Грушевського і має півколове завершення у вигляді оглядового майданчика на краєвид у бік Лівобережжя.

Зведений у 1745–52 на замовлення імператриці Єлизавети Петрівни як репрезентативна резиденція членів царської сім'ї на півдні Російської імперії (крім Криму). Виконаний за проектом Б.-Ф.Растреллі у формах стилю бароко. Проектними, інженерними, буд., худож. й садово-парковими роботами керував архітектор Моск. палацової контори І. Мічурін (як і будівництвом Андріївської церкви). Крім палацу до ансамблю входили службові флігелі, регулярний сад з оранжереями, теплицями, павільйонами та металева на мурованих стовпах огорожа з брамою (архіт. І. Мічурін). Основні палацові споруди в плані складали каре з центрального головного двоповерхового корпусу та бокових одноповерхових флігелей. Спочатку другий поверх був дерев'яним. Резиденція призначалася для проведення парадних церемоній, що визначило характер її архітектурної композиції як в екстер'єрі: урочистим двобічним розворотом фасадів ансамблю, так і в інтер'єрі: анфіладою вітальних зал. Бароковій стилістиці відповідало пишне оздоблення приміщень ліпленим позолоченим декором, венеціанськими дзеркалами, різьбленими позолоченими меблями, шовковими китайськими шпалерами, парчовими та оксамитовими завісами на вікнах.

З 2-ї пол. 18 ст. періодично проводились ремонтні роботи палацу за участю архітекторів А. Квасова (1755–75) та І.Григоровича-Барського (1776). На поч. 19 ст. архіт. А.Меленський розробив проект реконструкції палацу у стилі класицизму. Пожежі споруд ансамблю у 1811 та 1819 змусили відкласти реконструкцію. Царський палац було відбудовано цілком з цегли за аналогами проектів і будівель В. Растреллі протягом 1868–70 з нагоди приїзду імп. Олександра II та імператриці Марії Олександрівни (звідси й назва палацу). Автором проекту відновлення був архіт. К. Маєвський, будівничим – архіт. К. Вергейм, керівником робіт – інж. А. Струве. В опорядженні палацу брали участь архітектори О. Шілле та М.Канілле і худож. К. Алліауді. В результаті відновлюваних робіт було значно змінено об'ємно-просторову структуру центральної частини палацу і анфіладне планування її приміщень. Інтер'єри вирішені у відмінній від фасадів манері в стилі неоренесансу. Одноповерхові флігелі з коридорною системою розпланування збереглися в первісному вигляді. На той час М.п. уславився колекцією гравюр, якою особисто опікувався імп. Олександр II. Крім гравюр, що прикрашали стіни покоїв, у кімнатах палацу було 15 живописних картин різних авторів, у т. ч. полотна пензля І.Айвазовського. Рідкісною мистецькою пам'яткою був великий альбом малюнків голл. худож. Рембрандта (1606–69).

Одночасно з реконструкцією палацу на основі композиційних засобів пейзажного англійського парку за проектом садівника О. Недзельського створювався т. зв. Палацовий парк з багатим та різноманітним дендроскладом насаджень. Оскільки імператриця Марія Олександрівна надала фінансову підтримку на його влаштування, то парк стали називати Маріїнським. З часом назви змінювались на Олександрівський, Жертв революції, Радянський. У 1993 повернено історичну назву. Холдингова компанія "Київміськбуд" 2000 провела протизсувні роботи, впорядкувала парк і Урядову площу з оглядовим майданчиком.

У добу визвольних змагань найбільших пошкоджень зазнало внутрішнє опорядження палацу. Цінні меблі, світильники, твори живопису й графіки були майже цілком втрачені. Внаслідок вибуху бомби 1943 постраждала центральна частина будівель. У 1945–49 М.п. реставровано за проектом П.Альошина. Значні реставраційні роботи проведені у 1980–82 під кер-вом архіт. І. Іваненко. На замовлення Державного управління справами у 2007–10 заплановано реставрацію ансамблю будівель Маріїнського комплексу як пам'ятки архітектури 1752–1870 в категорії національного значення. Головним архітектором проекту призначений Л. Цяук. Генпідрядник – корпорація "Укрреставрація".

З М.п. пов'язано багато істор. подій у житті міста. Крім членів імператорської династії (див. Романови) тут мешкали генерал-губернатор Малоросії П.Рум'янцев-Задунайський (кін. 18 ст.), київ. військ. губернатор М. Милорадович (поч. 19 ст.); герой вітчизняної війни 1812, приятель О. Пушкіна генерал М.Раєвський, в якого бували декабристи (див. Декабристів рух); 1918 палац належав мін-ву внутр. справ Української Держави; тут містилися с.-г. музей та промислова виставка (1925). Після переведення у 1934 столиці Української РСР до Києва палац був відремонтований і до 1939 тут розміщувався Всеукраїнський Центральний Виконавчий Комітет (з 1938 – Верховна Рада УРСР). У 1941 в палаці розгорнулася експозиція музею Т.Шевченка, яка невдовзі була евакуйована у зв'язку із початком Другої світової війни на тер. СРСР. Після визволенння Києва від окупантів палац передано у розпорядження Верховної Ради УРСР. Тепер М.п. є офіційною резиденцією Президента України і використовується для урочистих урядових прийомів.

Незважаючи на складну історію існування палацу та пов'язані з нею зміни, М.п. залишається видатною пам'яткою палацової архітектури стилю бароко на Україні (постанова Ради Міністрів УРСР від 24.08.63 № 970 охор. № 12) та пам'яткою історії нац. значення (Рішення київського міськвиконкому від 27.01.70 № 159). Наказом Держбуду № 128 від 2.06.1999 р. М.п. занесений до Державного реєстру нац. культ. надбання.