Бібліографічне посилання: Швидько Г.К. МАРТОС Олексій Іванович [Електронний ресурс] // Енциклопедія історії України: Т. 6: Ла-Мі / Редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. НАН України. Інститут історії України. - К.: В-во "Наукова думка", 2009. - 790 с.: іл.. – Режим доступу: http://www.history.org.ua/?termin=Martos_O_I (останній перегляд: 18.03.2022)
Енциклопедія історії України ( Т. 6: Ла-Мі ) в електронній біблотеці

МАРТОС Олексій Іванович (1790 –1842) – дослідник історії України. Син скульптора І.Мартоса. Походив з козацько-старшинського роду нащадків лубенського полкового обозного Павла Мартоса (див. Мартоси). Навч. в Санкт-Петерб. інженерній школі. Офіцер, брав участь у війнах поч. 19 ст. З 1822 – на цивільній службі, спочатку – в Сибіру, а потім – прокурор у Новгороді (нині м. Великий Новгород, РФ). Рано зацікавився укр. старовиною. 1810, перебуваючи в Молдові під час російсько-турецької війни 1806–1812, розшукував у Сучаві (нині місто в Румунії) місце загибелі Т.Хмельницького. Планував написати на основі літописів та праць Й.Пасторія і П.Шевальє "Історію Малоросії" в 3-х томах. В "Северном архиве" надрукував лише два розділи 3-го тому. Рукопис праці закінчив 1839. Після позитивної рецензії професора М.Устрялова передав рукопис рос. імп. Миколі I, за який отримав коштовний перстень. За невідомих обставин рукопис загинув. Уривки з праці, надруковані в "Северном архиве", передрукував О.Лазаревський в "Киевской старине" (1895, т. 1).