Бібліографічне посилання: Шубін О.В. МАРТОВ Юлій Йосипович [Електронний ресурс] // Енциклопедія історії України: Т. 6: Ла-Мі / Редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. НАН України. Інститут історії України. - К.: В-во "Наукова думка", 2009. - 790 с.: іл.. – Режим доступу: http://www.history.org.ua/?termin=Martov_Yu_I (останній перегляд: 18.03.2022)
Енциклопедія історії України ( Т. 6: Ла-Мі ) в електронній біблотеці

МАРТОВ Юлій Йосипович (справжнє прізв. – Цедербаум, псевдоніми – Алексей, Гамма, Берг, Егор, Л.Мартов та ін.; 12.11.1873–04.04.1923) – один із лідерів меншовизму, ідеолог рос. соціал-демократії. Н. в м. Стамбул. Син службовця. 1891 вступив на природничий ф-т Петерб. ун-ту. 1892 став лідером соціал-демократ. гуртка (Петерб. група "Визволення праці"; див. "Визволення праці"). Був заарештований, 1893 висланий до Вільно (нині м. Вільнюс) під гласний нагляд поліції. 1895 повернувся до Санкт-Петербурга і запропонував групі соціал-демократів на чолі з В.Леніним об'єднатись у "Союз боротьби за визволення робочого класу". Став членом керівного ядра в петербурзькому "Союзі боротьби за визволення робітничого класу". В січні 1896 арештований та за рік висланий у м. Туруханськ (нині село в Красноярському краї, РФ) строком на 3 роки. Боровся проти економізму, підтримав протест 17-ти соціал-демократів проти "Краткого изложения взглядов" ("Кредо") К.Кускової. Один з ініціаторів створення газ. "Искра". Від серпня 1901 перебував за кордоном (Мюнхен, Німеччина; Лондон, Велика Британія; Женева, Швейцарія). Член редакції "Искры", лідер "м'яких іскрівців". На II з'їзді Російської соціал-демократичної робітничої партії запропонував формулювання першого параграфу статуту партії про членство (ознакою членства є сприяння РСДРП замість обов'язкової участі в роботі парт. орг-ції), яке отримало більшість голосів делегатів. Полеміка на з'їзді привела до розмежування соціал-демократів на більшовиків та меншовиків. Став одним з лідерів меншовиків. Увійшов до редакції "Искры" після виходу з неї В.Леніна. У жовтні 1905 після амністії повернувся до Росії, увійшов до редакції газ. "Начало", брав участь у роботі Петерб. ради робітн. депутатів. 1906 увійшов до редакції об'єднаного органу РСДРП "Партийные известия". Від грудня 1905 – член об'єднаного ЦК РСДРП. Під час революції 1905–1907 вважав за необхідне займатися перш за все консолідацією сил пролетаріату, виступав проти участі пролетарської партії в революц. уряді, якщо такий виникне. 1906 двічі був арештований, у вересні – висланий за кордон. 1907 на V з'їзді РСДРП виступив із доповіддю про діяльність ЦК. На Штутгартському конгресі II Інтернаціоналу (див. Інтернаціонал II) разом з В.Леніним та Р.Люксембург уніс поправку до резолюції про війну, яка пропонувала використати конфлікт для "знищення панування класу капіталістів". Учасник Віденської конференції РСДРП в серпні 1912. Критикував більшовиків за відродження "нєчаївщини". Член Закордонного секретаріату орг. к-ту РСДРП. Член редакцій газет "Соціал-демократ" (1908–11), "Голос соціал-демократа", "Промінь" (1913 –14), "Відомості Закордонного секретаріату організаційного комітету", "Голос", "Наше слово" та ін. Один з редакторів та авторів 5-томника "Суспільний рух в Росії на початку ХХ століття". Один з лідерів лівого крила меншовизму. 1916 вийшов з редакції газет "Голос" та "Наше слово" через розходження з Л.Троцьким. Учасник Циммервальдської (1915) та Кінтальської (1916) конференцій соціалістів, виступав за мир без анексій та контрибуцій, вважав, що світ. війна призведе до смуг громадян. воєн та революцій, але не підтримував "пораженців". У травні 1917 повернувся до Росії. Виступав проти соціал-патріотів, з одного боку, та більшовиків – з другого. Член Тимчасового центр. бюро меншовиків-інтернаціоналістів. Виступав за тиск рад (див. Ради робітничих депутатів, Ради селянських депутатів, Ради солдатських депутатів) на Тимчасовий уряд іззовні. Редагував "Летючий листок меншовиків-інтернаціоналістів". Увійшов до виконкому Петрогр. ради робітн. і солдатських депутатів, у червні був обраний 1-м Всерос. з'їздом рад робітн. і солдатських депутатів до Всерос. ЦВК. Від серпня – член ЦК РСДРП (об'єднана). З липня виступав за передачу влади багатопартійному соціаліст. уряду "дрібнобуржуазної революційної демократії". З цієї позиції виступав на Демократичній нараді 1917, у Передпарламенті та на Другому Всеросійському з'їзді рад 1917. Критикував більшовиків за якобінство, "аракчєєвське розуміння соціалізму та пугачовське розуміння класової боротьби", але не підтримував збройної боротьби проти них, оскільки вони є партією робітн. класу. Противник укладення Брестського мирного договору РСФРР з державами Четверного союзу 3 березня 1918. Упродовж 1918–20 – фактичний лідер соціал-демократів у Росії. Редактор газ. "Всегда вперед". 14 червня 1918 виключений зі складу Всерос. ЦВК разом з ін. меншовиками та есерами (див. Партія соціалістів-революціонерів). Критикуючи "воєнний комунізм" та червоний терор, вважав рад. режим "фактом реальності", який необхідно демократизувати. Один з авторів платформи РСДРП "Що робити?" (1919), яка багато в чому передувала новій економічній політиці. Делегат 7-го i 8-го Всерос. з'їздів рад, 1919–20 – член Всерос. ЦВК та Моск. ради робітн. і красногвард. депутатів. 1919 був обраний до Соціаліст. академії. У вересні 1920 виїхав до Німеччини, залишаючись громадянином РСФРР. У м. Берлін очолив закордонну делегацію РСДРП, заснував ж. "Социалистический вестник" (1921). Розцінював більшовизм як результат впливу дрібнобуржуазної стихії та мілітаризації воєнного часу на робітн. клас.

П. у м. Шемберг (Німеччина).