Бібліографічне посилання: Вирський Д.С. МАТВІЙ З МЕХОВА [Електронний ресурс] // Енциклопедія історії України: Т. 6: Ла-Мі / Редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. НАН України. Інститут історії України. - К.: В-во "Наукова думка", 2009. - 790 с.: іл.. – Режим доступу: http://www.history.org.ua/?termin=Matviy_z_Mekhova (останній перегляд: 18.03.2022)
Енциклопедія історії України ( Т. 6: Ла-Мі ) в електронній біблотеці

МАТВІЙ З МЕХОВА (Меховський, Меховіта, власне Мацей Карпіга; бл. 1457 – 08.09.1523) – польс. історик, географ, лікар та астролог. Походив з міщан. Навч. в Краківському університеті (магістрат 1479), а також у Болонському університеті (докторат бл. 1486 з медицини). Бл. 1500 став викладачем і проф. Краківського ун-ту, де до 1519 8 разів обирався ректором. Учений особисто знав Я.Длугоша, був на його погребі і міг претендувати на роль продовжувача справи великого польс. історика. Збирати матеріали для істор. твору М. з М. почав, вірогідно, після італ. подорожі (бл. 1492) і його першу редакцію закінчив перед 1513.

На поч. 1514 вчений підготував на підставі хроніки Я.Длугоша історію Корони Польської до 1480 (цей текст склав 1-шу частину хроніки), а протягом 1515–18 написав уже цілком оригінальну 2-гу частину за 1481–1506 (тобто до початку сучасного йому правління короля польс. і вел. кн. литов. Сигізмунда І). Під назвою "Chronica Polonorum" твір М. з М. побачив друк у Кракові в грудні 1519. Утім, зусиллями примаса Я.Ласького на поширення цього видання була накладена цензурна заборона. Гол. закидом М. з М. було те, що він згадав про підозри щодо подружньої вірності королеви Сонькі (Софії Гольшанської), юної дружини старого короля польс. і верховного кн. литов. Владислава II Ягайла. Це ставило під сумнів законність походження всіх наступних Ягеллонів.

Можна також казати і про особисті мотиви Я.Ласького. Так, М. з М. загалом підтримав настанови примаса відносно питань походження слов'ян: їх колиска – Ільменське озеро (на території Новгородської обл., РФ), звідси вони рушили слідом за вандалами та готами, займаючи колиш. володіння останніх і відвойовуючи причорноморські та балканські землі у Візантії; а вже звідси вирушили у свій похід Чех і Лех, чим і завершили добу первісної слов'ян. експансії. Але у своїй праці він наголосив на поділі слов'ян у процесі істор. генези на зх. та сх. – сарматську – групи. Так само М. з М. поділяв і позицію Я.Ласького щодо критики антипольс. писань Папи Римського Пія II (Енея Сільвія Пікколоміні), який симпатизував опонентам Корони Польської – Тевтонському ордену та німцям взагалі. Попри все це, історик не завагався включити до тексту своєї праці чимало некорисних для Ягеллонів фактів, як поданих ще Я.Длугошем, так і розшуканих особисто. Саме критичне зображення правління короля польс. і вел. кн. литов. Олександра викликало найбільший супротив Я.Ласького, який власне тоді розпочав свою велику політ. кар'єру. Крім цього, М. з М. закидано недосконалість (шорсткість) стилю писання, відтак популяризація його праці могла б "зашкодити" літ. репутації країни.

Переробка твору М. з М. була доручена "людині двору", натуралізованому ельзасцю Йосту-Людвіку Децію (власне, справжні ім'я та прізв. – Йодок Детц, 1485–1545; він і профінансував первісне видання 1519). Утім, вірогідно, частину правок вніс сам Я.Ласький.

Відредаговане видання побачило друк 1521. До нього Й.-Л.Децій долучив власну істор. працю, що складалася з 3-х книг: 1) "De vetustatibus Polonorum" ("Про давнину Поляків") – компіляція з творів різних авторів (зокрема вписувала "польські сюжети" до простору дискурсу нім. вченості); 2) "De Jagellonum familia" ("Про рід Ягелонів") – витяг з хроніки М. з М.; 3) "De Sigismundi regis temporibus" ("Про часи короля Сигізмунда") – оригінальна праця (утім майже цілком сперта на нотатках М. з М. за 1506–16, наданих Й.-Л.Децію автором). Остання є важливим джерелом до історії початкового періоду королювання Сигізмунда I (до 1516).

Паралельно з хронікою М. з М. готував славнозвісний географічно-енциклопедичний трактат "De duabus Sarmatiis" ("Про дві Сарматії"; Краків, 1517). Він був першим в європ. літературі описом земель між Віслою та Доном і далі на пд. сх. аж до Каспій-ського моря. Цей текст справив довготривалий вплив на науку (якщо хроніка М. з М. вже в наступному поколінні була замінена-абсорбована новими істор. синтезами М.Кромера, Й.Бєльського (див. М. і Й.Бєльські), М.Стрийковського і О.Гваньїні, трактат охоче читали та цитували і в 17, й у 18 ст.). Він також дав поштовх розвитку ідей сарматизму в Речі Посполитій.

1521 трактат перевидали в тому таки Кракові під назвою "Desriptio Sarmatiarum" ("Опис Сарматій"). Цю працю М. з М. також широко перекладали в Європі 16 ст.: у Базелі (Швейцарія) у збірці "Novus orbis regionum et insularum" ("Новий світ регіонів та островів") 1532, 1537, потім 1582; у Венеції (Італія) 1542 у збірці "Epitome orbis terrarum" ("Короткий виклад земель світу"). Її вже 1518 (а може ще й 1519) видано в Аугсбурзі (Німеччина) в перекладі німецькою, потім у Страсбурзі (нині місто у Франції) 1534. Існував також переклад голландською. Італ. адаптації друкувалися вже 1523 та 1525, а переклад Аннібала Маггі під назвою "Historia delle due Sarmatie" "(Історія про дві Сарматії") видавався у Венеції 1561, 1562 та 1584. До серед. 17 ст. ця версія видання передруковувалася ще двічі – 1600 та 1637. У 17 ст. перекладали трактат і в Росії (рукопис).

1535 в Кракові під назвою "Polskie wypisanie dwojej krainy świata, ktόrą po łacinie Sarmatią zową" вийшов польс. переклад трактату М. з М. авторства краківського проф. Анджея Глабера з Кобиліна (Польща). Він перевидавався в Кракові ще 1541 та 1545.